Павло Глазовий (1922-2004)
Гумористичні та сатиричні твори Павла Прокоповича Глазового, особливо народні усмішки, знають мільйони українців в усьму світі.
Народився Глазовий на Миколаївщині, пережив голодомор, добровольцем пішов на фронт, брав участь у обороні блокадного Ленінграду. Здавалося б, з під його пера мусіли б виходити драматичні твори. Але письменник , викоханий українським степом, вибирає інший шлях що до своєї творчості. Глазовий пише сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, гуморески, байки, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.
КТО ШУМЄЛ?
В ресторані київськім
Питає директор:
- Кто шумєл здесь — контрольор,
Ревізор, інспектор?
- Кухар каже: -Ето тіп
В вишітой рубашкє
По-українскі мораль
Рєзал нашей Машкє.
Распєкал: «Ваш борщ такий.
Що не можна їсти».
- Розжірєлі, стєрвєци,
Націоналісти.
ЛОТЕРЕЙКА
Вийшов п’яний без копійки з торгової точки,
А тут тітка лотерейні продає квиточки.
— Купи квиток, бухарику! — штовха його в спину.—
За п’ятдесят копієчок виграєш машину.
— Ну виграю,— каже п’яний,— додому доставлю.
А де її, ту машину, уночі поставлю?
У гаражі,— учить тітка.
— Я його не маю.
— То поставиш у сараї.
— Немає й сараю.
— То поставиш на подвір’ї.
— А як хтось украде?
— Як украде — упіймають, у тюрягу сяде.
— Люди добрі!—крикнув п’яний.— Що вона базіка?
Вона хоче, щоб я в тюрму загнав чоловіка.
У КВАРТИРІ КОМУНАЛЬНІЙ
Ще не всі живуть окремо. Є й такі квартири:
Одна кухня, одна ванна, а сімей — чотири.
Якось, вставши серед ночі, молодичка Ася
Зачинилася у ванній, швидко роздяглася.
Раптом глянула на двері і очам не вірить:
Звідти в дірочку маленьку хтось на неї зирить.
Ася юбкою прикрилась, двері відчинила
І уздріла двох сусідів — Федора й Бавила,—
Та як крикне:
— Як не сором? Хворі ви чи п’яні?
Чи не бачили ви жінки у такому стані? —
А Вавило:
— Тихо, дєтка! Не туди ти хилиш.
Ми дивились, чиїм милом ти себе намилиш
МОРОЖЕНИЙ ЖОРА
Був у жінки чоловічок згорблений і сивий.
Через те ходив до неї Жора чорнобривий.
Раз вернувся чоловічок у незвичну пору.
Довелося молодиці заховати Жору.
Заховала не у шафі, не в дубовій бочці,—
В холодильнику закрила у одній сорочці.
Сів вечерять чоловічок. Вносить жінка миску.
Покришила цибулину і гірку редиску.
Чоловічок носом крутить:
— Редьки мені мало…—
Та й поліз у холодильник діставати сало.
Смик за дверці й відсахнувся:
— Що це за потвора? —
Перед ним зубами дзвонить задубілий Жора.
І промовив чоловічок:
— От мені так сало…
Що це в біса за животне? Як сюди попало? —
Жора чмихнув та як гаркне:
— Зачини, дубина!
Що ти витріщивсь на мене?
Не видав пингвина?
ЗОЗУЛЯ
Злий, сердитий з полювання повернувся зять.
Теща зразу ж причепилась і давай пилять:
— Де ти ходиш, де ти бродиш, хочу знати я!
Є у тебе жінка, діти? В тебе є сім’я?
Як субота — за рушницю і побрів у ліс…—
Зять надувся: — Причепилась, взяв би тебе біс.
— Це мене? — жахнулась теща.— Знай же людоїд,
Я ще житиму на світі двадцять дев’ять літ.
— Звідкіля ці точні дані? — блимнув оком зять.
— Як не віриш, то зозулю можеш запитать.
Закувала божа птиця у садку у нас
І мені «ку-ку» сказала двадцять дев’ять раз.—
Це почувши, зять рушницю як хапне свою.
— Де вона, та клята птиця? Я її уб’ю!
Якось внук спитав маленький в бабусі своєї…
Якось внук спитав маленький в бабусі своєї:
- Чом, бабусю, гумористи — майже всі євреї?
А бабуся так сказала: — Різні є народи,
Що євреї — гумористи, то все від природи.
Всяк єврей у цьому ділі здорово кумекa,
Він вам турка передражнить, чи хохла, чи грека.
Передражнить його мову з дурацьким акцентом,
Хай він буде чи міністром, а чи президентом.
Люди слухають, сміються та й мають потіху,
А єврея передражниш — буде не до сміху.
Він же тебе спаплюжить перед цілим світом,
Назве тебе «бандерою» і «антисемітом».
І наляпає на тебе стільки грязі й бруду,
Що не здереш і не змиєш до Страшного суду.
Не чіпляйся, голубчики, до їхнього брата,
Дражни хохлів і кацапів — вони, як телята…
