Архив метки: шутка

Віктор Насипаний

Красива, як лялька.

Розумієте, я недавно в інтернеті познайомилась із двома іноземцями. І вирішила кардинально змінити своє життя. Коротше кажучи, це мій шанс. І я ні перед чим не зупинюся, щоби влаштувати своє особисте життя і стати щасливою. Я учора майже годину провела перед дзеркалом і зрозуміла, що без вашої допомоги не обійтись. Ні обличчя, ні фігура мене не задовольняють. Тому я вирішила. Будемо міняти все. Кардинально.
Лице хочу більш видовжене. Очі більш виразніші. Зморшки ось тут і тут прибираєм. Губи збільшуємо. Вуха теж, напевне, треба або ховати під зачіску, або щось робити. Бо надто відтопирені. Ніс теж трохи підкорегуємо. Хочу більш прямий, коротший. Я маю бути красива, як лялька. Ви мене розумієте. Підборіддя тут і тут збоку підтягуємо. Переходимо до грудей. Хочу, щоб у мене такі гарні були класні красиві груди. Бо взагалі не маю що показати. А груди мають бути моєю візитною карткою. А то хтось із них гляне на фото і скаже, що я груди вдома забула. Живіт і бедра теж корегуємо. Тут більше, тут лишаємо. А тут підтягуємо. Оці ребра, певно, заберем, щоби талія була більш виразніша. З ногами теж треба щось придумати, а то вони у мене трохи криві. Бажано їх видовжити, щоби я була візуально вищою. Ніби все.
Самій не віриться, що я можу бути такою красивою. Ну і нащо платити купу грошей. Бігати по косметологах і пластичних хірургах, якщо є комп’ютер. Ну що би я робила без фотошопа? Друкуєм!

Школа.

Знову мене до школи викликають. Я й не знаю, що вже там Ігорко міг витворити .
Класна керівничка каже, що у неї вже нервів не вистачає. А у мене що нерви залізні? Я вже на тих вчителів дивитися не можу. Чуть що і давай батька в школу. Я скоро в школу щотижня, як на роботу ходити буду. Обнагліли вчителі. Самі не знають, що хочуть. Дітей мучать і батьків нервують.
Але нічого. Я їх потрохи сам перевиховувати буду. Нехай знають. Я сам кого хочеш навчу. Школа називається …
Сказала директриса: « Без батька не приходь! ». Ну мій Ігорко мусів її послухатись і тиждень не ходив до школи. А я не маю часу.
Завтра знову йду до хімічки. Бачу,що не заспокоїлася. Минулого разу кричала, що синок не знає елементарного. Навіть найпростішого. По формулі не може визначити чи то сіль, чи оксид, чи спирт. А я їй кажу: а ви можете визначити? І як дихну на неї своїм перегаром. Ану скажіть , що я пив? Вона ледве на ногах встояла. А потім каже: «Як що, горілку». А от і неправда! Спочатку горілку, потім самогонку, а потім ще й літру пива. Сама нехай навчиться визначати компоненти.
Ну, назвав Ігорко Сидоренка свинею. Значить, було за що. У нього тато — свиня. Як його ще назвати, якщо позичив у мене 20 гривень і вже 2 роки не віддає. Чекає поки забуду. А я не такий!
Географічка каже, що малий карти не знає. Та він в карти майже професіонал. Із шести років дурня лупить. І майже не програє.
То правда , що фізику не любить. Зате з фізкультури у нього ого-го.
Не знаю за скільки бігає стометрівку. А от за пивом зганяє в сім секунд. Тільки свисну. Одна нога тут, друга там. Гривня твоя. Так не повірите. За три хвилини пиво на столі.
А знаєте, який він футболіст? Талантище! У нас майстри вищої ліги з центра поля у порожні ворота не попадуть. А він на спір з 20-ти метрів у відкрите вікно директорського кабінету вцілив! Молодчина. Правда, з третього разу, але попав.
Ну, не знає Ігорко, що таке бісектриса. А воно йому треба? Я сам не знаю. Але думаю, що це, певно, секретарка директриси.
Що кажете? Постійно малює? Так це добре. Це, певно, талант. Може відомим художником стане? А може вчителька малювання була хороша. Я її пам’ятаю. Хоча теж жалілася, що Ігорко їй хамить. А сама не знає, що хоче. Спитала чим статуя відрізняється від бюста. Ну, він і сказав їй, що розміром. А вона пристала, каже уточни. Ну, Ігорко не промах. Він і уточнив. Каже, якщо брати так на око, то у вас другий розмір бюста. Так вона у нього крейдою запустила. А за що питається. Він же правду сказав. А те, що добре малює, може колись і пригодиться. Он недавно сусідського Гриця так розмалював, що той вже тиждень з дому не виходить. Каже, було за що.
Математичка он пристала, що він табличку множення слабо знає. А я кажу, головне, щоб він табличку ділення знав, бо без того не проживе. Тут, іще географічка починає нерви тріпати. Молода, але вже думає, що дуже розумна. Каже, питала Ігора про раси, а він повний нуль. Не знає,чого в одного шкіра чорна, в другого – жовта, а в третього – червона. Я аж закипів. Бачу, що на мій червоний шинобель натякає. Думає, що я алканавт. А я не такий.
Я їй так тихо, делікатно кажу: «Пані, яка буде шкіра жовта, червона чи синя залежить тільки від того, що я візьму у руки – ремінь чи тріпачку».
І все. Більше вона до мене не підходила. Каже йому мовничка: розбери речення. От ніби дурниця, а не може. А от мотоцикла за півдня так розібрав, що майстер потім ледве склав. Ну, не до того він, не до того.
А математичка мене взагалі дивує. Дала завдання знайти квадратний корінь. Ну то взагалі ідіотизм! Я ту математичку запхав би на місяць в село до цьотки Ганьки на буряки. Хай собі там шукає квадратні корені із сапкою
у позі рака.
Із класною керівничкою взагалі не можу спокійно говорити. Я їй одне, а вона мені друге. Постійно, каже,проблеми з дисципліною. А вона що хотіла? Він же хлопець. А ще каже, що Ігорко не знає, хто такий Гай Юрій Цезар. Та звідки він буде знати, якщо хлопець того Гая в очі не бачив. Я би й сам не знав, якби не робив з ним. Знаю. Гай Юра, старший такий. Слюсарем робив у локомотивному депо. Питаю, нащо йому знати того Гая, а вона лиш очима кліпає. Думає, що я дурень. А я не такий.

вірші та проза                                               січень 2012