Моє дружнєє посланіє! 

Добробуту у хатi!

Побачив вiдео “Дежурный по стране” з М.М. Жванецьким, думав виключити на десятiй хвилинi. Але щось дзьобнуло у макітрi i додивився передачу до кiнця. Мабуть даремно, бо знов роззудiлося плече, вимагаючи взяти олiвця та накидати на папiр тезiси листа до тих, хто завiтає у хату, розвинутий варiант, якого ви i бачите на екранi свого монiторy.
 Перше враження, що однi “властители дум” критикують iнших, таких самих “властителей”. I прийоми старi як ганчiрка, котра не годиться навiть підв’язувати помiдори: один ставить питання, яке може, не дай бо, прийти у голову самостiйно та критично думаючої людини, а iнший професійно заболтує аудіторію, не надаючи, саме, вiдповiдi. Tа це, з мого боку, така сама болтологiя. Перехожу саме до “розбору польотiв”. Для цього, в першу чергу, зупинюсь на опусi про морякiв, бо знаю це життя не з чуток, потiм ми з вами зробимо пару крокiв назад, до початку передачi i закiнчимо ми разом з Мiхал Мiхаличем. Вибачаюсь, я трохи пiзнiше, бо все ж розмiрковую над сказаним ним.
В тi часи дiйсно було важко пiти до загранплавання, перевiряли до третього-четвертого колiна. Та все ж описаний Жванецьким шлях був, в першу чергу, не для спецiалiстiв, а для буфетчикiв-ларьочникiв та перших помiчникiв ( ними ставали зачастiше тi, хто був геть зовсiм нульовим у справi, але мав язиковi прихильності). Повторюсь, в першу чергу, бо рiзне бувало. Але дiйсний спецюган мiг піти в море не пiдсіджуючи і не підставляючи нiкого. I з товарами забугорними, “как последний ханыга с высшим судоводительским образованием (точно тiльки не вони)” нiхто не стояв, все розлiталось по знайомим, знайомим знайомих и т.д. чи по комiссiонках. Я вже не кажу за такi дрiбницi, як те що в Ciнгапурi, хоч це i китайский сателiт у минулому, дешевий магазин для наших мореманiв був у iндусiв. Нi, все ж сказав. Але це дiйсно дрiбницi.
Зробимо перший обiцяний крок назад до початку. А саме оглянемо монолог “Что делать? Значит так и будем жить!”
На все бiльше стискаючую петлю-удавку головний “герой” вiдповiдає: “Что делать? Значит так и будем жить!” ““ЩАС, ЩАС будет очень хорошая фраза…(навмисно пропускаю, хороша фраза саме слідуюча). Как говорил, так и жил. Намного дольше и намного лучше других”. Ай да красиво, гарно-то як! Але тiльки два питання: Хто той “герой” що говорить? А чи не прогамує те, що вiн говорит, на психологiю “умудренного терпилы”? Самi мiркуйте.
Другий крок до гори. О, це взагалi моЩЩА. “Родина-мать VS Родина- ребенок”. Перегляньте самi. Тут самi питання. “Народ не владеет познаниями из области литературы и искусства,.. ждет чтобы царь подсобил”. А хто цар? А що за літературу зараз друкують? А кому службу служать головні редактори всіляких виданнь? Хто бiльш за всiх “пытается свалить и уезжают от сюда и живут там хорошо”?.. “Значит родин(К)у можно выбрать!(???)” (Слухаєм інтонацію, дивимось на жести, інтуічим). Хто так бiльш за всiх розмiрковує? Хто частіше за всiх вибирає Батьківщину? Он, “скорее, назвал бы ее ребенком…когда создаешь родину для себя – то что мы должны сейчас делать… (далі про любовь, як американцы люблять свою і котрих їх батьківщина захищає(???))”. Хто ці ми, для кого себе? “Родина как ребенок, которого надо вырастить” — начебто вiрно, але знов самi запитання. Ми не американцi. У нас з вами є своя історiя, i вона зовсiм вiдрiзняєтся від тої, що втулумачували в нашi голови в школах та массмедiями. Де надрукованi iсторичнi труди Л.Н. Гумiльова чи М. В. Ломоносова, котрий макнув Шльоцера, з його “норманськой теорієй”, у багно його ж писанини? Хоч є i бiльш надійні джерела, про це пізніше, як будемо експерементувати. Погодьтеся, якщо людина буде знати, що в неї були не тупі людожери, а славетнi пращури – то в неї є можливiсть замислитись: хто вона, чому так живе i для чого. В кожен вік змінюются приблизно п’ять поколінь, тобто навіть часи християнства були протягом всього десь п’ятисот поколінь. А скільки часу людина живе на Землі, хоч і із “офіційних” джерел? І хто згадає нині, що був такий князь київський Святослав і, що там за каганат він розбив? А хто згадає П.А.Столипіна з його: «Народ, не имеющий национального самосознания — есть навоз, на котором произрастают другие народы». Замислитесь на хвилиночку, любi друзi, що кожен з вас є вершина величезної піраміди: у кожного батько й мати, у кожного з них теж по батькові і матері , і далі, і далі — геометрична прогресія. І що, хтось вважає що він сам по собі вилупився? А як же генна інформація чи як раніше говорили родова пам’ять?
Хтось подумає: “Ось ще розумник знайшовся “,- але то не так. Багато з вас є набагато розумніші за мене, але ви про це ще не дізнались. Просто я зробив дві речі. Про них трiшки пізніше. Для дівчат я вже запропонував експерімент з відродження родової пам’яті, коли обговорювали шарж-карикатуру Валерія Щербакана “Александр Лукашенко” і вчинки прихильниць “FEMEN”, не буду повторюватись. Ось який експерімент з того ж відродження родової пам’яті я пропоную чоловікам. Це ті дві речі що були зроблені мною, і котрі я бажаю вам, чоловіки, зробити в наступному році.
Перша — це сісти на коня. Не на авто, а на справжнього живого і міцного, в котрого очі в темряві, як блисне на них світло, перетворюються на бездонні кришталеві яблука. Рись нагадає про всі застарілі травми та покаже слабкі місця, але ж якщо не відступитесь і дійдете до того, що зможете піднять коня y галоп, щоб аж вітер свищав у вухах, тоді щось прийде до вас, безумовно. Тут не швидкість важлива, її можна відчути і на мотоциклі, важливо злитися з твариною, яку наші далекі прaщури приручили однією із перших.
Друга – це кузня. Подивитися на труд коваля, а краще прийняти в ньому участь. Розумію в наш час знайти кузню не просто, так візьміть дріт чи гвіздок якийсь розігріте його до червона, більш не вийде, на вашій газовій конфорці, і розплющіть його молотком на якійсь залізяці.
Може хтось скаже чи подумає, що сердешний з глузду з’їхав і все це не про наш час, то я нагадаю, що ці дві речі в науковій літературі називаються ІНІЦІАЦІЯ. Значення цього слова, хто забув, самі пошукайте. Після неї трошки очі розлупляються, а далі все від вас залежить. Древні Образи живуть в нас незалежно віримо ми в них чи ні, освідомлюємо їх чи ні. А про мої міркування вище, то перечитайте звернення до нас Тараса Григоровича Шевченка “І мертвим, і живим, і ненарожденим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє”.
Ось ми і підійшли до закінчення передачі «Дежурный по стране» і “концу света” в інтерпритації Міхал Міхалича: “Будем продолжать эту же передачу, но уже на том свете”. Не вийде. Кінець “світу” безумовно буде, але це буде “кінець світу” тотальної брехні, запудрювання мізків та всіляких програмувань Людей. Не хвилюйтесь і не бійтеся нічого, любі друзі, бо будуть намагатися різними засобами нав’язувати і підтримувати в нас всілякі жахи, все як в старовинній казці про джина, який ставав тим більше, чим більше його боялись, а як перестали трястися від жаху та розсміялися йому в обличчя, то він і перетворився на те, що він є насправді – на мильний пузир. Кажу вам, що знаю точно, людина — то не є кусень м’яса та кісток . Наша спільна думка має незбориму силу! Чи нам розповідають медіа, які там болячки переслідують янукотимотигоценюковічей? Чи ви вважаєте, що в них міцне здоров’я і все гаразд у родинах – то ви дійсно забагато дивитесь телевізор. Але перед усім треба роззяпити очі.
Саме прокинутись , мої дорогі земляки, та відкрити очі я і бажаю нам і росіянам, і білорусам в наступному році. А далі побачимо, як привабити добробут в наші оселі. Та і приваблювати не буде потрібно – сам завітає.
Малюючий як може для вас, Валько Безрук.
P.S. Гадали все? Не вгадали! “ЩАС, ЩАС будет очень хорошая фраза”: Коли я слухаю когось, перед тим як видати емоцію, я уважно слухаю і дивлюсь: про що він говоре, для чого говорить, як говорить і хто говорить. Зануда, тому що. 

Валентин Безрук. 29.12.11

все стихи и проза                               декабрь 2011