гуморески
НЕ МОЖЕ БУТИ
Стрів Мирон сусіда зверху. Каже: — Совість майте!
Через ваші крики-зойки ми не годні спати.
Вір не вір. А тут все чути. Стіни в нас картонні.
Я не брешу, йди спитайся все в моєї Тоні.
Той у сміх: — Не може бути! Це скоріш над нами.
Я оце лише приїхав зранку сам від мами.
Тут як тут і Тоня «влізла»: — Я все чую й знаю.
Я твоєї жінки голос добре відрізняю!
Той ніяк: — При чім тут жінка? Я ж в селі зостався.
- Ха. Кому ж вона кричала: » Вася, не спиняйся!»?
Білий став отой, як стеля. Моцно стиснув зуби.
Точно «вріже» зараз в пику. Або «вріже дуба».
Через мить прийшов до тями: — От в село «змотався».
Справа в тому, — я Микола. Хто ж тоді той Вася?
