гумореска «Як ми з кумом футболістами були» Павло Глазовий
ЯК МИ З КУМОМ ФУТБОЛІСТАМИ БУЛИ
Гумореска із циклу «куміада». Павло Глазовий
Ми футбол із кумом любимо.
– Давай, куме, м’яч футбольний купимо!
Тренувалися ми з кумом аж три дні.
Бив я кумові в ворота, кум – мені.
І такого ми з ним класу досягли,
Що й самі собі страшними вже були.
Тож пішли ми у команду „Урожай”
І сказали капітанові: – Приймай!
Капітан оглянув кума і мене.
– Ось вам м’ячик. Хто сильніше фугоне?
Кум підскочив, закричав: – Фізкультпривіт! –
Та футболом капітана – у живіт!
Як водою капітана відлили,
Він сказав: – Обох приймаю. Ви – орли!
Всі були б такі в команді „Урожай”,
Ми поклали б на лопатки Уругвай,
Чілі, Мексику, Перу і Парагвай.
Завтра в нападі ти гратимеш, орел!
Приїздить до нас команда „Мукомел”.
Гей, як вийшов же на поле „Урожай”!
Кум – дев’ятка, я – семірка, правий край.
Кум попереду, я ззаду – біжимо.
Кум наліво, я направо – куємо.
Я в офсайді, кум на вихід подає,
Я пасую, кум шурує – штука є!
Кум обрав для себе тактику круту:
Як не влучить у коліно, б’є в п’яту.
Громові шумлять овації кругом,
Як він ріже кутові „сухим листом”.
Кум від злості вже аж зуби вишкіря –
Все ніяк не костильне воротаря.
Він літає, він встигає всюди й скрізь.
Дав об штангу головою, штанга – трісь!
Повалив ворота к бісу той удар.
Б’ється в сітці, як рибина, воротар.
Тут суддя на нас зненацька як стрибне!
Ухопив за руки кума і мене:
– Годі бити! Урожай ваш переміг!
У противників – ні рук уже, ні ніг.
Кум трясеться: – Накладу я ще й судді…
Я питаю: – А хто ж приз нам дасть тоді?
Він і так уже, сердешний, шкутильга,
В нього права не згинається нога.
А суддя весь час не зводить з нас очей,
Просить: – Братці, в мене ж четверо дітей!
Через день летіла звістка з краю в край,
Що розігнано команду „Урожай”.
Хто нам скаже, що ми з кумом не орли?
Дві команди одним духом рознесли.
смешно!!!!
Оценить комментарий: 0 0
супеееер)))))))))
Оценить комментарий: 0 0
ЯК МИ З КУМОМ ПОЛЮВАЛИ
Ми із кумом полювати ідемо.
За плечима по рушниці несемо.
Кум говорить: — Вбити зайчика — не клас.
От би вовка *** хоч раз!
Тут він раптом заїкнувся і замовк.
Бачим — суне по дорозі сірий вовк.
Я приклався, кум приклався — тільки р-раз!
Кум — лівіше, я — правіше… Тьху на нас!
Вовк помчався по долині, по горі
Та й сховався біля яру у норі.
Ми із кумом над норою сидимо
І нараду виробничу ведемо.
— Лізь у нору,— тихо кумові кажу.—
Схопиш вовка, я тягти допоможу.—
Кум хитрує: — Я б з охотою поліз,
Та боюся — він хапне мене за ніс.
А без носа як на світі проживеш?
Не понюхаєш нічого і не чхнеш…
— Що ж,— кажу,— тоді полізу, значить, я…
Вовчу шубу жінка матиме моя.
Лізу в нору, бачу — світяться вогні.
То очима вовк підсвічує мені.
Він гарчить, і я по-вовчому гарчу.
Лізу глибше і рушницю волочу.
Тут двостволка випадково як пальне!
Оглушило громом вовка і мене.
Сидимо ми разом з вовком у диму.
Мені важко, та нелегко і йому.
Кум у мене теж відважний чоловік.
— Відповзи,— кричить знадвору,— трохи вбік!
Підбери плече і руку під стіну,
Я прицілюся гарненько та пальну! —
Він рушницю глибше в нору просува.
— Де там вовкова,— ***є,— голова? —
Та як гахне, як торохне із обох!
Дріб ударив перед носом, як горох.
Кум гукає: — Амба вовкові! Бери! —
Я незчувся як і вилетів з нори.
А за мною вовк на волю як ***!
Став і дума: їсти кума чи мене?
Я прикладом по зубах його — торох!
Вовк зігнувся, похитнувся, впав та й здох…
З шкури вовчої пошили ми шапки —
І страшні тепер ми з кумом, як вовки.
Оценить комментарий: 0 0