Любіть українок!

 Оскільки Цибуля анонсував на сьогодні «вечір поезії», вирішила зробити скромний внесок, добавити цей іронічний віршик. Ні, не моє, братів Капранових «Любіть українок!»

Любіть українок, як сонце любіть,
Як землю батьківську — без тями.
Не бійтеся щирість свою проявить
Словами, губами, руками…

За карії очі, за вигин спини,
За коси русяві — як жито.
За викот глибокий, і те, що за ним…
За все, що зуміли вхопити

У спальні, на кухні, у свіжій траві,
В машині, в коморі, у гаю
Любіть українок, де стрінете ви –
І хай вам Господь помагає!

Любіть галичанок, бойкинь та лемкинь
Гуцулок любіть, подолянок
Таврійські дівки, слобожанські жінки -
Не знайдете кращих коханок.

Любіть гагаузок, болгарок струнких
Угорок, грекинь, караїмок
І кримських татарок – бо люблячи їх
Ви любите все ж українок!

Любіть українок, негайно любіть!
Даруйте вірші їм і квіти,
Бо кожна нелюблена, втрачена мить
Примушує жінку старіти

Любіть українок – щотижня, щодня
А буде можливість – і двічі
Бо жінку (та ще й не одну) вдовольнять -
Робота така чоловіча

Життя в Україні дає нам урок -
Затямте, Тарасові діти:
Єдина можливість приборкать жінок -
Це їх РЕГУЛЯРНО любити!

Брати Капранови.

Ну і ще трішки української інтимної, еротичної лірики.

Дмитро Павличко

***

Ти дуже гарна, але я з тобою
В ліс не піду, де пахне тінь хмільна,
Де чорт під папороттю голубою
На нас чекає з чаркою вина.
Питво і перевтілення химерне
Чекає там звабливе і страшне:
Боюсь, що біс мене в коня оберне,
Дух амазонки в тебе зажене.
Боюсь, що я іржатиму від щастя,
Як по мені ковзне жіноча плоть,
Боюсь, що скинути сідла не вдасться,
Не вдасться зсунути з очей оброть.
Та в цього світу дивній круговерті
Моя істота вже конем була…
То ж клич мене на мох! Неначе смерті,
Боюсь і прагну я твого сідла.

***

Ти, мов яблуко з галузки,
Впала в трави молоді.
Я звільнив тебе від блузки,
Клавши руку на груді.
Я звільнив тебе від льолі
І від інших одежин,
Розглядаючи поволі
Кучерявий, гострий клин.
Я на нього настромився,
Я відчув небесний біль,
Я злетів, я народився,
Наче з кокона мотиль.
Я крильми моливсь преклонно,
Богу дякував за те,
Що світило твоє лоно,
Наче ябко золоте.

***

Я буду витрачати
Здоров’я і талант,
Я буду все втрачати
За твій маленький грант –
За скинуту запаску,
Що я за нею чах,
За ледь примітну ласку
В твоїх сумних очах,
За лона орхідею,
За ноги, що стають
За спиною моєю
Крильми – і в світ несуть.

***

Між персами твоїми – жолобок,
Задолина життя і пропадання,
Туди, немов нитки в один клубок,
Збігаються мої думки й жадання.
Там погляд мій свої стежки снує,
Вникаючи крізь блузу і сорочку,
Зникає дивно там єство моє,
Мов крапля на вишневому листочку.
Та ні, я виникаю із води,
Мов рятувальна виспа в океані.
І починаються мої важкі труди
Між горами на тій святій поляні.
На мене сходить воля звідтіля,
Де є одна гора, а поруч – друга.
І твої груди тверднуть, як земля,
Яка, немов рятунку, прагне плуга.
Як би я знав, де ти живеш,
Дивився б крізь вікно знадвору,
Як ти виходиш із одеж,
І входиш в мрію снів прозору.
Я там стояв би цілу ніч,
Щоб знову бачити, як вранці
Злітає сон із твоїх віч,
І ти встаєш в прозорій тканці.
Та я не знаю… Не дано,
Бо ми з тобою не знайомі,
Та чом же те твоє вікно
Горить в космічному огромі?
Коли дивлюсь на небеса,
Я те вікно щоночі бачу,
І сходить золота краса
В мою фантазію чортячу.

***

Спадала вниз оголена вода
Просяяна, весела, молода,
Як дівчина, що вибігла з ріки:
Ряхтіли в сонці стегна і литки,
Сміялась проть прозора і нага,
Біліла на губах її жага,
Горіли клином кучері між ніг,
Я, роздягаючись, до неї біг,
Вона приймала радісно мене,
Як дух, я входив в тіло водяне.
Вона сміялась від моїх торкань,
Просила: “Що ти робиш? Перестань!”
І тілом, що лилось, як сонця плин,
Мені вмивала душу до глибин.
Натішившись, я падав на траву,
І слухав її мову дзвонкову,
І чув, як сміх її під серце б’є,
Як випаровує життя моє!

***

Я добре знаю, ти пішла б
На поклик мій,
Та я мовчу, бо я – твій раб,
Слуга німий.
Поклич мене сама, поклич,
Поклич сама,
Тоді візьму я в руки бич
Теж мовчкома!
Зроблюсь господарем твоїм,
Мовчать навчу,
Збудую осяйнистий дім
З твого плачу.
Та ні, не клич мене, але ж
І не жалій,
І рабське серце не бентеж
Пучком надій.
Блаженна тиша гробова,
А в ній – наш час;
Ходім же мовчки, щоб слова
Не вбили нас.

***

Мені твоїх поцілунків
Вовік не буде доста,
Тож підпливай до мене,
Сирено злотохвоста.
Я маю трохи дивні,
Та все ж чудові клешні,
Вони тебе зігріють,
Як почуття справдешні.
Я – напіврак – це гірко! –
А ти – напіврибина.
Ти плаваєш, як сонце,
Чи, як зоря глибинна.
Ах, твої пишні перса,
Соски, неначе вишні,
І плавники, мов крила,
І порухи розкішні.
Я тут, на дні, я близько,
Прибитий глибиною,
Змахни хвостом, дай руку,
Побудь хоч мить зі мною!

***

Ти пахнеш, наче конюшина біла,
Я ж підійшов до тебе, ніби кінь,
Губами доторкнувся твого тіла,
Де повно ніжних, тайних тремкотінь.
Тебе не бачив я, а тільки запах
Вдихнув з твого гарячого плеча,
І в пахощів твоїх ласкавих залпах
Спізнав – ти жінка вже, а не дівча.
І я злякався – муж, а не хлопчина,
Дивився в тебе, не піднявши вій,
Спізнаючи – ти біла конюшина,
А я лошак, тепер навіки твій.

* * *

Я в пазуху зайду тайком,
Неначе злодій до комори.
Там пахнуть груди молоком,
Мов травами гуцульські гори.
Нічого більше там нема,
Лиш хрестик золотий – між ними,
І запах, що мене з ума
Збиває тайнами хмільними.
Я не вкраду того хреста,
Бо золота мені не треба.
Я тільки притулю уста
До тих висот, немов до неба.

* * *

Злітає сукня і сорочка,
Злітає ліфчик, як мотиль…
І сиплеться із колосочка
Зерно божественних зусиль.
Зерно таємного творіння,
Що з божої руки зросло,
Що в ньому сховане коріння
Й нового колоска стебло.
Візьми собі, моя богине,
І передай за даль століть
Душі моєї всі клітини,
А плоті – лиш єдину кліть.

* * *

Я роздягнув тебе в уяві,
І вивів голу на поля…
Як діти, колоски тужаві
До тебе бігли віддаля.
Твоє чоло було безхмарне,
Як свічки лик при поклятьбі,
І вибігали з гаю сарни,
Аби вклонитися тобі.
Горнулися до тебе зела,
Дерева, квіти і хліба,
Ласкава ти була й весела,
Як в сонці річка голуба.
До тебе линули зозулі,
І зграї сивих солов’їх,
Так ніби десь в літа минулі
Ти понароджувала їх.
І вся природа стоголоса
В тобі впізнала божество,
А ти ішла наготна й боса,
Як зірка в небі на Різдво.
І лащились, немов холопи,
До тебе лиси і вовки…
І залишали твої стопи
В слідах криваві колючки.

* * *

Найліпше любитись в надрання,
Як никне нічна каламуть,
Як сон переходить в кохання,
І крила на плечах ростуть.
Як я до грудей твоїх злину,
Торкнувшись крилом до стопи,
Збудися – та наполовину,
А наполовину ще спи!
А вже, коли сонце погляне
На нас крізь розквітле вікно,
Сховай мене в лоно кохане,
Небесна моя глибино!

 Ще українське

Похожие записи:

пісня «Любий, кохай мене!»

SMS "Любий, кохай мене!", а ще кажуть на цю пісню "Гімн німфоманок". Німфоманки усіх країн, єднаймося з группою SMS!    Текст пiснi ...

українська пісня «Знаєш»

Пісня на ліричні рядки, вірш Івана Франка "Чого являєшся меня у сні" у виконанні Віталія Козловського Іван Франко. Чого являєшся меня у сні...   ...

«Ти до мене не ходи»- весела українська народна пісня

Ти до мене не ходи - весела українська народна пісня у виконанні Євгенії Мірошниченко.  Автор відео кліпу Zozule4ka. текст української народної ...

Лірика в віршах

 Лірика у віршах на українській мові. Вірші про кохання на українській мові Бодай у сні до мене ти прийди, хай в ньому буду я лише твоєю. Для мене ...

Тексти СМС привітання з днем Святого Валентина, днем закоханих українською мовою

  Багато грошей та інтиму!З ДНЕМ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА!     Із чудовим днем любовіЩирі сердечні вітання,Хай буде у житті доволіІ ласки й ніжності й ...