Нічого особистого

Главная » Знаменитости » Нічого особистого

Запись опубликована 22.02.2012

Олег Потурай

«Нічого особистого»

(Майже фейлетон)

У ніч з 18 на 19 лютого 2012 року в німецькому місті Мюнхені відбувся поєдинок між боксерами-важковаговиками українцем Віталієм Кличком і чорношкірим британцем Дереком Чізорою. Ще напередодні, під час процедури зважування, британець, ігноруючи всі правила пристойності, дав нашому боксерові шпаркого ляпаса, а перед самим поєдинком плюнув в обличчя Кличка-молодшого заздалегідь набраною в рот водою. Незважаючи на це, поєдинок між нашим джентльменом і британським нахабою відбувся в такому стилі, мовби вони вийшли в ринг не для з’ясування стосунків кулаками, а для милої, майже дружньої бесіди. Спробуємо її відтворити.

Раунд 1

– Ти, Дереку, звичайно, негідник. За твою поведінку напередодні тобі голову відірвати мало. Але я культурний, мене німці доктором величають, тому запитую: що будемо робити – битися чи миритися?

– Не зрозумів. Тобі одного «намордника» і плювка в пику братові мало? Я думав –нормально тебе простимулював. Після цього ти маєш мене тут ось на пил розтерти.

– Не хочу я тебе терти. Я тебе взагалі чіпати не хочу. Навіщо? За свою хуліганську витівку ти вже й так потерпів – заплатиш п’ятдесят тисяч доларів штрафу. Я за них собі скакалку куплю, ранкову зарядку з нею робитиму. І тебе щодня добрим словом згадуватиму…

– Ага, значить, одного ляпаса тобі все-таки було мало. Ну, то ось тобі ще один… Гей, Віталику, зачекай… Ти куди?

Раунд 2

– Попив водички в перерві? Заспокоївся? Отож-бо, так воно ліпше.

– Яке заспокоївся? Обіцяв тебе завалити – і завалю!

– Дереку, не страждай фігнею, воно тобі тре’? Дивись, який я великий. Так, руки в тебе довжелезні, як у мавпи…

– Ти мене мавпою обізвав? Ну, ось я тобі зараз!

– Що, що ти мені зараз, Дереку? Я ж не тільки в рингу добре себе почуваю, а й на біговій доріжці. Знаєш, за скільки я стометрівку пробігаю? Не знаєш і знати не хочеш? Ну, як хочеш, а я побіг.

Раунд 3

– Знову біжиш? Не боксер ти, Віталику, вже ти не боксер.

– Я не боксер? Та я тобі зараз як дам!

– А що ти мені даси? Джеба в тебе нема. Правого прямого – також нема. Бокових – ні лівого, ні правого. Аперкотів – теж нуль. На свінги – навіть натяку. Нічого в тебе вже нема – отже, нічого ти мені й не даси.

– То що будемо робити – битися чи миритися?

– Давай після перерви.

– Абґемахт!*

Раунд 4

– Дереку, друже мій дорогий! Я так скучив за тобою, ніби ми цілу вічність не бачилися! Дай я тебе обніму… Ось так. Дай ще раз… Ні, я не «голубий», у мене жінка і троє дітей. Звідки така любов? Так з тобою, дебоширом, інакше не можна, тільки або втікати, або обніматися…

Раунд 5

– Півтора раунду назад ми домовлялися про щось домовитись.

– Ага, справді: б’ємося чи миримося?

– Давай миритися.

– На яких умовах?

– Ти мені віддаєш свої пояси і розбігаємося.

– Ні, Дереку, так не піде. Я ще своїми поясами не набавився.

– Тоді давай битися.

– Гаразд. Але не зараз – уже в наступному раунді.

– Ай еґріі**.

Раунд 6

– То що, б’ємося?

– Б’ємося.

– Ти казав – у мене джеба немає – а ось він! Ти казав – у мене правого немає – а ось він боковий! Ой, поцілив, тобі голова запаморочилася? Ну, постій трохи біля канатів, я тебе притримаю, щоб не впав. А щоб рефері нас «бреком» не розігнав, я робитиму вигляд, ніби намагаюся тебе вдарити ще. А ти тим часом постій, відпочинь.

Раунд 7

– Дереку, ти що, здурів? Хвилину тому я тобі допоміг не впасти, а ти мене по-справжньому лупцюєш?

– Ну, ти ж відмовився віддати мені свої пояси, значить я повинен їх у тебе відібрати.

– Зачекай, друже, не гони коней. Слово джентльмена, ти їх отримаєш.

– Коли?

– Після двадцять восьмого жовтня.

– Чому саме?

– Того дня у нас будуть вибори, я проведу в український парламент свій «Удар» і тоді, будь ласка, бери собі пояси.

– Ти вже їх не схочеш?

– А тоді у мене буде інша, цікавіша забавка – депутатський мандат!

Раунд 8

– Я бачу, ти так нічого й не зрозумів. Ну, не віддам я тобі сьогодні своїх поясів, не бігай за мною – не віддам, не віддам…

Раунд 9

– Втомився? Не будеш мені більше надокучати? Отож-бо. Це якби ми з тобою на рингу десь у Британії перебували, в тебе був би певний шанс виграти у мене, наприклад, за очками, а в Німеччині… Друже, ти тут повинен з мене відбивну котлету зробити, щоб судді віддали тобі перевагу. Оскільки ж ти ні дотягтися, ні наздогнати мене не можеш, то просто погуляй собі по рингу. Як оце я. Зрозумів?

Раунд 10

– Правильно, Дереку, правильно гуляєш. Молодець. Дай я за це тебе обніму… Ще раз. Чудово. Нехай глядачі думають, що це ми з тобою в клінчі. Нехай думають, що ми так запекло боремося з тобою за перемогу…

Раунд 11

– Віталику, друже, мені дуже сподобалися твої обійми. Обійми мене ще раз.

– Ох, і негідник же ти, Дереку! Чим частіше я тебе так ото щиро, по-дружньому обіймаю, тим дужче мене болить лівий бік. Ти ж поза моїми обіймами зовсім селезінку мені відіб’єш!

Раунд 12

– Ну, ось і дочекалися. Ти ще хочеш мене побити?

– Хочу, але не можу.

– Я також хочу і також не можу.

– Ну, тоді, щоб згайнувати час, розкажи, навіщо мене вдарив на зважуванні.

– Та того самого, чого й твого брата обплював.

– Чого?

– Бізнес. Нічого особистого.

– Тобто?

– Домовився з провідними телеканалами, що з цього бою зроблю супер-шоу.

– Скільки скосив?

– Мільйон, звичайно. За менше не працюю.