Иногда становится так классно, от того что стало так пофиг, на то что было так важно…
Если на минусы в жизни смотреть сквозь поднятый средний палец, они становятся плюсами.
Самый надёжный план: Фигня, на месте разберёмся!
Жизнь слишком коротка, чтобы тратить её на диеты, жадных мужчин и плохое настроение…
Решил вспомнить детство и прыгнул в сугроб… кто знал, что там лавочка?!
Мало кто знает, что у высоких людей — воздух чище, вид красивее, и «связь» всегда ловит!
Сельские дискотеки — это родина капоэйро… Именно там в танце зарождается драка!
Мяч еще летел в окно директора, а дети уже играли в прятки.
Деньги — зло, но сколько на них можно накупить добра.
Такова жизнь: дурак умничает, умный дурачится.
Гости нужны для того, чтобы время от времени наводить в доме порядок…
Если долго забывать купить новую зубную пасту, то ПУСТОГО тюбика хватит как минимум на неделю.
С развитием интернета надписей на заборах стало заметно меньше.
Плохо когда с человеком не о чем говорить, но ещё хуже когда не о чем молчать.
Тот, кто смеется последним, думает медленнее остальных.
Самый подходящий момент наступает в самое неподходящее время.
Услышав моё желание, рыбка сдохла.
Аленушка первой из девушек доказала, что все мужики козлы, стоит им только напиться.
Освещать темный переулок айфоном — плохая примета.
Пропей принтер — спаси дерево!
Счастье — это когда у тебя в друзьях медик, мент, юрист и киллер.
Работа работой, а здоровье к зарплате не пришьешь.
Ничто так не сближает двух женщин, как совместный поход в гараж за пьяными мужьями.
Аист любит лягушек, змей и тех, кто не пользуется презервативами!
Судя по расценкам на лечение, меньше всего желать больному здоровья должны как раз именно врачи…
Хочешь читать только правду — найди самый мелкий шрифт.
Телеграмма с курорта: «Дорогая, ты самая лучшая, не устаю в этом убеждаться».
Незачем плохо обращаться с женой, если можно хорошо обойтись без нее!
Лучшее средство запомнить свадьбу — взять на неё кредит.
Худея, легко привыкнуть обходиться без обеда если ужинать два раза.
Если не баловать женщину, она начинает баловаться сама.
Парадокс: когда деньги нужны — их нет, а когда не нужны, их тоже нет.
Счастье — это незнание текущего дня недели и числа месяца.
Букет цветов жене просто так, всегда вызывает множество вопросов. Проще не дарить.
Не всякую хрустальную вазу несут так же бережно, как ночную…
Женщины предпочитают не тех мужчин, которые читают мысли, а тех, которые угадывают желания.
Детство — это когда бежишь ночью из туалета и радуешься, что тебя никто не съел.
Афорізми Ліни Костенко
Найкращий вірш не ходить на свободі
Чи нас Господь почує усіх разом,
Коли так просить кожен про своє?
Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.
Нерівня душ – це гірше, ніж майна!
Держава – держить. Бо вона держава. У неї скипетр влади у руці.
З-за ґрат свободу краще видно.
У пеклі наших доль не знаєш сам – ти бранець чи обранець.
Лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі.
Здушили сльози – не виходь на люди. Болить душа – не виявляй на вид.
Ми любимо тих, що знали нас молодими. Їхня па-м’ять – музей коштовностей, які ми колись розгубили.
Адресовані людям вірші – найщиріший у світі лист.
Страшні слова, коли вони мовчать.
Де є та грань – хто люди, хто юрма?
Клаптенята паперу – то смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою.
Душа, зруйнована, як Троя, своїх убивць переживе.
О найстрашніше з літочислень – війна війною до війни!
Пішов у смерть – і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб’є
Якщо платити злочином за злочин, то як же й жити… на землі?
Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там.
Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство.
Де воля спить, її ще й приколишуть.
Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
Самотнім добре – жодної розлуки.
Я знаю грамоту свободи – її підписують мечі!
Вибираєм ми дорогу. І вона нас вибира.
Всі слова уже були чиїмись.
Кожне покоління вип’є свою чашу. Але чому вони повинні пити ще й нашу?
Од звичайного погляду скрите відкривається лиш дивакам.
На спіритичних сеансах історії найголосніше говорять мертві.
Не бий на сполох в невідлитий дзвін.
Є вірші – квіти.
Вірші – дуби.
Є іграшки – вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є – каторжани.
Хіба це мало – незабутня мить?
А слово – струм.
А слово – зброя.
А віще слово – вічове.
Художнику, ти – пілігрим:
Йдеш по святих місцях людського духу.
Колись творилися слова, тепер – абревіатури.
Не було епохи для поетів, але були поети для епох!
Діапазон мети і метушні
Поету мстить в неправедному слові.
Колись були Орфеї, а тепер корифеї.
Податись можна, а подітись – ні.
Історія проситься в сни нащадків.
Поет – це медіум історії.
Народ шукає в геніях себе.
Що доля нелегка, – в цім користь і своя є,
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.
Те, що вчора було прогресом, завтра стане іхтіозавром.
Яка важка у вічності хода!
Душа пройшла всі стадії печалі –
Тепер уже сміятися пора.
Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть.