Віктор Насипаний 

гуморески

МУХИ В ГОЛОВІ

Сам не свій сьогодні Юра,- щось не йде наука.
Ходить злий, бо нерви «з’їла» чорна цятка — муха.
Тут ще й Ромко в душу лізе. Вперто, як бацила:
- Ти скажи, яка ж то муха так тебе вкусила?
Тут Юрко не втримавсь просто: — Вже не чую руку.
Сам ніяк убить не можу кляту чорну муху.
- Мухи в хаті — то дурниці — скалить зуби Ромко -
Гірш, якщо в дурній голівці — мухи або бомки.
- Так і є. Дурне, бо бідне. Розум де і очі?
В муху досі я не вцілив. Сам «попав на гроші».
- Через муху? Як так можна? — глипнув той на Юру.
- Як та як! Новим планшетом «бахнув» муху здуру.

Читать далее →

Віктор Насипаний 

гуморески

ДОБРА ДИТИНА

Йдуть додому вже під вечір
              тато й донька Іра:
- Важко бути нам в садочку,-
              та зітхає щира-
Я весь день тебе чекала.
              Щось спитать хотіла.
Може, зробим ми з тобою,
              татку, добре діло?
Враз мала спинилась Іра,
               шепче щось татусю:
- Хочу кілька гривень дати
               бідній он бабусі.
- Ох, яка ж ти в мене, доню,
               добра і мудренька!
Тільки я чомусь не бачу,
               де ота старенька?   
- Там, за тим будинком, тату,-
               каже рада Іра,-
Коло неї скриня повна
               ескімо й пломбіра.

Читать далее →

Віктор Насипаний 

гуморески

ЛЯПНУЛА

Надя разом з чоловіком йшли увечір містом,
Стала жінка сперечатись трохи з милим Міськом:
- Знаєш, що тобі я скажу, любий чоловічок,
Якось ти уже лишайся всіх шкідливих звичок.
Міша щось хотів сказати.Тільки що не знає:
- В кого тих поганих звичок нині та й немає.
Вийшов з бару дядько лисий. Видно, що не бідний.
Все при нім — годинник, мешта. В штрих костюм солідний.
Міша каже: Читать далее →

Віктор Насипаний 

гуморески

ЛИШ БЕРІТЬ 

Кость в газету дав рекламку «Хто бажає, прошу.
Шафу я віддати хочу. Просто так. Без грошей».
Через день вже зранку дядько стука у ворота.
Глянув він на древню шафу. Аж роззявив рота:
- Річ добротна, досить давня. Як то вам не шкода?
Буде ще щось непотрібне, — візьму при нагоді.
Швидко шафу на машину. Дядько руку тисне:
- Може ще щось є задурно? Ви мені лиш свисніть.
Кость в задумі зморщив лоба: що би ще віддати.
Раптом хитро він всміхнувся: — Дам! Чого ж не дати!
Без питань! Ловлю на слові. Маю я ще дещо.
Так і буть, — беріть без грошей … найдорожче — тещу.

Читать далее →