КУПА
Після танців йдуть додому Славко й Ганя в парі.
Нічка ясна, зорі сяють. В небі ані хмари.
Раптом зірка стала падать. – Йой!- аж скрикне Ганя –
Швидше, Славку. Думай, хлопче. Загадай бажання.
- Хочу купу-купу грошей — мовив той мрійливо. -
Тільки я не дуже вірю в те, що це можливо.
- Будеш мати цілу купу. Знаю я залізно.
Мусить збутись! – каже Ганя — рано ачи пізно.
Зранку втямив – ох, не встиг. Із тим бажанням тупо.
Біля хвіртки враз корова «навалила» купу…
Андрей Немчинов — человек, который знает, как устроена душа летательных аппаратов и весёлых украинцев!
Многогранная личность со светлой головой и умелыми руками.
Представляем сборник гуморесок, выпущенный Андреем.
Что характерно, все иллюстрации в этой книжечке выполнены самим автором.
Открою вам большой секрет! Читать далее →
«СЛИЗЬКЕ» ПИТАННЯ
Прийшла до мами донька вплач: — Мені пораду дай.
Кого із хлопців вибрать трьох? Ну просто, бач, біда.
Андрій – хлопака хоч куди. І Гриць не промах теж.
Сусід Петро , хоча й не красень. Майстер — він зате.
Одного вибрать важко все ж. Хороші всі вони.
Якби ж то знати, як зробить? Хто ліпший буде з них?
- Не знаю — каже мати їй – пораду дать тобі.
Колись мені одна стара секрет відкрила свій.
Яке волосся в нього глянь,- характер теж такий.
Якщо будЕ м’яке, тонке. То, звісно, хлоп м’який.
Якщо ж тверде, жорстке і сильне – хлопець, як скала.
Надійний, значить, він, як мур. Щаслива б ти була.
- Якщо ж той, мамо, зовсім лисий. Він тоді який?
- Та може бути так і так … Хоч, певно, тип слизький.
МУХИ В ГОЛОВІ
Сам не свій сьогодні Юра,- щось не йде наука.
Ходить злий, бо нерви «з’їла» чорна цятка — муха.
Тут ще й Ромко в душу лізе. Вперто, як бацила:
- Ти скажи, яка ж то муха так тебе вкусила?
Тут Юрко не втримавсь просто: — Вже не чую руку.
Сам ніяк убить не можу кляту чорну муху.
- Мухи в хаті — то дурниці — скалить зуби Ромко -
Гірш, якщо в дурній голівці — мухи або бомки.
- Так і є. Дурне, бо бідне. Розум де і очі?
В муху досі я не вцілив. Сам «попав на гроші».
- Через муху? Як так можна? — глипнув той на Юру.
- Як та як! Новим планшетом «бахнув» муху здуру.
ДОБРА ДИТИНА
Йдуть додому вже під вечір
тато й донька Іра:
- Важко бути нам в садочку,-
та зітхає щира-
Я весь день тебе чекала.
Щось спитать хотіла.
Може, зробим ми з тобою,
татку, добре діло?
Враз мала спинилась Іра,
шепче щось татусю:
- Хочу кілька гривень дати
бідній он бабусі.
- Ох, яка ж ти в мене, доню,
добра і мудренька!
Тільки я чомусь не бачу,
де ота старенька?
- Там, за тим будинком, тату,-
каже рада Іра,-
Коло неї скриня повна
ескімо й пломбіра.
ЛЯПНУЛА
Надя разом з чоловіком йшли увечір містом,
Стала жінка сперечатись трохи з милим Міськом:
- Знаєш, що тобі я скажу, любий чоловічок,
Якось ти уже лишайся всіх шкідливих звичок.
Міша щось хотів сказати.Тільки що не знає:
- В кого тих поганих звичок нині та й немає.
Вийшов з бару дядько лисий. Видно, що не бідний.
Все при нім — годинник, мешта. В штрих костюм солідний.
Міша каже: Читать далее →
НЕ МОЖЕ БУТИ
Стрів Мирон сусіда зверху. Каже: — Совість майте!
Через ваші крики-зойки ми не годні спати.
Вір не вір. А тут все чути. Стіни в нас картонні.
Я не брешу, йди спитайся все в моєї Тоні.
Той у сміх: — Не може бути! Це скоріш над нами.
Я оце лише приїхав зранку сам від мами.
Тут як тут і Тоня «влізла»: — Я все чую й знаю.
Я твоєї жінки голос добре відрізняю!
Той ніяк: — При чім тут жінка? Я ж в селі зостався.
- Ха. Кому ж вона кричала: » Вася, не спиняйся!»?
Білий став отой, як стеля. Моцно стиснув зуби.
Точно «вріже» зараз в пику. Або «вріже дуба».
Через мить прийшов до тями: — От в село «змотався».
Справа в тому, — я Микола. Хто ж тоді той Вася?
ЛИШ БЕРІТЬ
Кость в газету дав рекламку «Хто бажає, прошу.
Шафу я віддати хочу. Просто так. Без грошей».
Через день вже зранку дядько стука у ворота.
Глянув він на древню шафу. Аж роззявив рота:
- Річ добротна, досить давня. Як то вам не шкода?
Буде ще щось непотрібне, — візьму при нагоді.
Швидко шафу на машину. Дядько руку тисне:
- Може ще щось є задурно? Ви мені лиш свисніть.
Кость в задумі зморщив лоба: що би ще віддати.
Раптом хитро він всміхнувся: — Дам! Чого ж не дати!
Без питань! Ловлю на слові. Маю я ще дещо.
Так і буть, — беріть без грошей … найдорожче — тещу.
ДОДУМАЛАСЬ
Вчитель дала всім завдання-
кілька речень скласти.
Там слова повинні бути -
«радість» або «щастя».
Через мить вже руку тягне
вгору шустра Настя:
- Я оцінку гарну хочу.
Ось щоденник нате.
Вчитель трохи здивувалась:
- Щож, кажи нам, Настя.
Та відразу «відрубала»:
- Наглість — друге щастя!
ТАТО НЕ ВГАДАВ
Лиш тільки теща рідна стала на поріг,-
Стрічає дочка, зять Петро і внук Назар прибіг.
Такі всі раді нині бабі Наді із села,
Найбільш за те, що зараз добру сумку притягла.
Роззулась лиш і хустку зняла та із голови,
Малий вже тут як тут: — А що будете їсти ви?
Хотіла щось було сказать, аж раптом змовкла та.
Чого це враз малий Назар тепер таке спитав?
Якась підозра є, та тільки вид не подає:
- Та, певно, чай поп’єм. Чи, може, ще щось добре є?
- А знаєш, бабцю, наш татусьо не вгадав –таки,
Бо він сказав: стара приперлась їсти печінки.
Немає тещі — немає проблеми! 