Автор чудових гуморесок, веселих віршів та оповіданнь.
Це Віктор Насипаний з Тернополя.
Цікаві твори, які варто прочитати.
НА ОДНІЙ НОЗІ
Не знати як в маршрутку повну зранку Вася вліз,
Напхалось стільки люду там, що ледве не зомлів.
Стиснули так, що й не дихнути. Зовсім вже біда.
Уперлась Васі бюстом в носа жіночка руда.
Боявсь підняти навіть очі, дихав через раз.
Терпів, не рухався бідака, бо не до образ.
Стояв, як мумія сушена. Люд усе ж кругом,
Вона зупинок через п’ять помітила його:
- Я мушу спертись на плече, бо ззаду хтось насів.
Бо їду майже з півгодини на одній нозі.
- Та, певно, більш, ніж з півгодини – шепче Вася їй,
Якраз ви, пані, примостились на нозі моїй.
ШУБА
Тільки сів удвох вечерять з жіночкою Вася,
То й розмова непроста між ними почалася.
Стала Рая враз жалітись за вечірнім чаєм,
Що і грошей, і уваги їй не вистачає.
- Замість квітів і цукерок, плиток шоколаду
Краще ти кохану жінку шубою порадуй.
Чоловік всміхнувся хитро, подививсь на Раю:
- Це не так уже і просто, але постараюсь.
- Ти ж дивись, не передумай часом ненароком,
Тож чекаю твій «сюрприз» перед Новим роком.
І пішла така щаслива, мов іде до шлюбу,
Бо ж нарешті «розкрутила» милого на шубу.
Ще ніколи не чекала так Нового року,
Щоб приміряти пошвидше хутряну обновку.
Час від часу натякала чоловіку знову,
Щоб постійно пам’ятав про оту розмову.
Щебетала біля Васі, бо ж таки хороший,
На таку шикарну річ «відвалить» купу грошей.
День нарешті той настав. Зборола радість втому.
Тож летіла, як на крилах, жіночка додому.
Стало битися шалено в грудях жінки серце,
Бо в тарілці він приніс їй … «шубу» з оселедцем…
В ЛАЗНІ
Лиш прийшла дочка з навчання і обідать стала,
Мати з нею потихеньку бесіду почала:
- Тут дзвонив якийсь Андрій. Мовляв, скажіть Уляні,
Що тебе уже чекає півгодини в лазні.
Потім враз кричати стала: — Дівко, совість маєш?
То отак ти тата й маму, доцю, поважаєш?
Як ти можеш? Просто сором! Що ото за блазні,
Що тепер дівчат ведуть не у кіно, а в лазні?
Та ж про що з тобою, люба, можна говорити?
Сором! Хлопці в лазню кличуть ще й отак відкрито.
Стала та, як рак, червона. Сльози аж в Уляни.
- І не була, і не чула ні про які бані.
Що він вам наговорив,- не маю і поняття.
Ми з Андрієм разом ходим тільки на заняття.
Лиш пройшло хвилин із десять – вже собі регоче,
Каже: — З вами тут Андрійко побалакать хоче.
Ну й ви, мамо, шум підняли – смішно аж Уляні –
І чому у вас відразу лиш думки погані?
Він казав про інтернет. Та не в тому плані,
Бо чекає не у лазні, а лише в онлайні!
В ДЕНЬ СВЯТОГО ВАЛЕНТИНА
В день Святого Валентина щось сумна Людмила,
Раптом хтось до неї дзвонить: — Добрий ранок, мила!
Та й питає: — Чи у тебе вже з’явились крила?
Ми з тобою тиждень тому ,певно, говорили.
В інший день вона б спитала, що то за мармиза?
В день закоханих чекаєш все ж таки сюрприза.
Голос нібито знайомий. Серце все ж відкрила
І сказала: — Якщо треба,- значить, будуть крила…
Та Амур чомусь не вибрав їй стрілу кохання.-
Про крило спитав той заднє для РЕНО МЕГАНА….
* * *
Як із страшненької зробить більш – менш красиву?
Рецепт простий – змішай вина, горілки й пива…
* * *
Не хочу я чекати більше принців різних,
Нехай буде ласкавий, добрий, ніжний, рідний…
Та потім все ж спитала у сусідки Іри:
- Як думаєш, чи є іще такі банкіри?
* * *
Скажи мені по правді, друже,
Чи є від голоду таблетки?
- Так , є. Але вони великі дуже!
І називаються котлетки.
* * *
В мужчин усе на диво нелогічно,
постійно твердять , що жінки всі однакові
й міняють їх одну на одну вічно…
* * *
Попався нині пацієнт капризний,
Не хоче наші ліки з-за дороговизни,
Ці не підходять, інші шкодять організму…
Погодивсь лікар з ним: — Поставим просто клізму.
* * *
Дід Мороз у двері дзвонить,
Дітки глянули щось косо.
Мав прийти з мішком червоним,
А приліз з червоним носом.
* * *
Віагру для жінок в аптеці дід питав,
Йому ж сказали: — Чоловіче, що ти?
Найкращий засіб знай шукаєш ти не там.
Й послали в ювелірний, що навпроти.
* * *
- Чому ж отак? Знайдеш одну, шукаєш довго іншу,
Таке життя , — жалівся Федя зранку свому другу.
Вже все перешукав, та все ж її шукати мушу…
- Це ти про свою Галю? – Ні, я про шкарпетку другу.
* * *
Як можна цілий день ганяти безупину
Жінкам по бутіках і магазинах?
Моїй лиш гроші дай, і ти її не спиниш.
Там швидкість – триста доларів в годину.
* * *
Скоріше спишуть на уяву чи горілку
Новий випадок про літаючу тарілку.
Ну не казати ж всім , що це небесне тіло
Із рук дружини раптом з кухні прилетіло.
* * *
-Поділюсь із вами лиш секретом,
Лікарю, а я до вас з букетом!
-Щось не бачу, де ті первоцвіти?
-А хіба я щось казав про квіти?
* * *
-Мені більш до вподоби Монте-Карло.
-Невже ти там бував? Ти нам не говорив.
Микола на дівчат поглянув в’яло:
-Бувать не був, а цигарки такі курив.
* * *
- Прожити треба кожен день на плюс – казав Мирон.
Він був завсклад і « плюсував » собі чуже добро.
- Ну плюс, так плюс. – сказав йому суддя і прокурор…
Й додали дядьку ще й тюрми тривалий досить строк.
* * *
Колись у нашім хорі був він добрий тенор,
Тепер у барі каже всім, що знаний тренер.
- Кого ж тренуєш зараз: збірну, сина, жінку?
- Треную пивом я щодня свою печінку.
СЮРПРИЗ
- Якщо тепер закінчиш добре школу,
Тобі комп’ютер новий купим, Колю.
Синок всміхнувсь і ляпнув по приколу:
-Купили б «тачку» ви мені толкову.
-Ну щож, як так, — куплю обов’язково,
Ти ж, головне, старайсь, учись зразково.
Спочатку вчивсь, а потім стало ліньки,
Все гірше поведінка і оцінки.
Просили і сварили мама й тато,
Та він не вчивсь, усе безрезультатно.
Більш-менш якось закінчив хлопець школу,
Закликав батько знов тоді Миколу.
-Хоч обіцяв ти вчитись знову й знову,
Та все ж купив тобі я тачку нову.
Той з радості підстрибнув аж під стелю,
Скакав, кричав «ура» на всю оселю.
А в гаражі не те, про що він марив,
Там тачка з магазину госптоварів.
* * *
Зупиняє мій « уазік » молодий даішник:
- Нарушаєм, — каже,- дядьку, признавайтесь, грішні?
Так ганяти на дорозі вам хіба не сором?
Ось радар заміряв швидкість, тут усі сто сорок!
Сперечатись бачу марно. Я йому говорю:
- Ось ключі, сідай за руль, а я сідаю поруч.
Підморгнувши, тихше кажу: — Слухай, чоловіче,
Як розженеш до сто сорок, — штраф оплачу вдвічі.
ДИТЯЧІ УСМІШКИ
* * *
Дочка задала таткові складну загадку:
- Де краще зберігати йогурт, шоколадку?
Всміхнувся він: — У холодильнику навпроти.
- Ні, татку, краще зберігає, певно, ротик.
* * *
Прибіг із кухні враз малий Назарик:
- Бабусю, дайте швидше окуляри.
Не хочу їсти , втік десь апетит,
Без окуляр його нам не знайти.
* * *
У гості внук приїхав до бабусі,
Хвалився, що зробив дві дірки в вусі.
У дивину їй внукові причуди:
- А що, тепер на вухо ліпше чути?
* * *
-Чи вище буде там зарплата?
Якось спитала мама тата.
Принесла стільчик дочка Злата:
- А ви її на шафу ставте.
КИМ СТАТИ?
Ошелешив мене син , каже зранку : — Тату,
Знаєш , я уже не хочу Шварцнегером стати .
І Кличком не хочу бути , й навіть Джекі Чаном ,
В космонавти теж не візьмуть , бо я їм погано .
У валютники пішов би — долари міняти ,
Чи інспектором Петренко – машини спиняти.
І начальником не хочу , то нервові люди ,
А крутого бізнесмена з мене теж не буде .
Я вже цілий місяць думав, ким же мені стати ,
І тепер таки надумав : піду в депутати .
То робота неважка, платять теж нівроку , -
Відзначатися щоранку й натискати кнопку .
ОДНАКОВІ ГЕНИ
Прибіга малий Євгенко ввечері зі школи ,
Каже : — Більше вже не піду я туди ніколи .
Тяжко висидіти, мамо, навіть два уроки ,
А ти кажеш, що ходити в школу десять років .
Оля дражнить, Ігор б’ється, робить нам підніжки,
Старшокласники сміються і кидають сніжки .
Гратись зовсім не дають нам, лиш одна наука ,
Я ж стараюсь на уроках піднімати руку.
Мати слухала уважно й теж питати стала:
- Що сьогодні на уроках вчителька питала?
- Та питала , чому я вже зранку набурмосивсь
І чому так часто в мене червоніє носик .
Мама тихо посміхнулась й каже до Євгена :
- Тут, напевно, синку, винні ваші з татом гени.
Тато ваш в мороз і в спеку ( чи зима , чи осінь )
Вічно ввечері приходить із червоним носом.
ОГОЛОШЕННЯ
На зупинці біля школи купа оголошень ,
Та одне цікаве дуже розглядав найдовше.
«Загубив наш учень вчора сумку із книжками ,
Просьба , люди , хто щось знає , зв’язуйтесь з батьками .
Сумка має чорну ручку , синя , однотонна ”,
Нижче почерком дрібним був номер телефона .
А ще нижче хтось надряпав дуже неуміло
Ще й доповнення маленьке , чесне й дуже сміле:
«Люди добрі , не нервуйте моїх маму й тата ,
Тож щоденника не треба зовсім повертати”.
Про Івана.
( із заробітчанського гумору )
Тягарем тяжким лягла знов на плечі втома,
Захотілося чомусь Івану додому,
Щоб на жінку й діточок глянути хоч трішки
Йшов би, певно, день і ніч з далечіні пішки.
Враз здалось, що він не тут, а в місячну нічку
Пригорта до себе міцно жіночку у ліжку.
- Ти ж у мене ніжна й тепла, лагідна і чиста,
Лиш в розлуці схудла дуже, надто вже ребриста…
Цілував і обіймав цілу ніч кохану,
Не подумав, що той сон швидко так розтане.
Як прийшли з роботи хлопці, падали зо сміху:
- Ну і видумав ти, брате, сам собі утіху.
Бач, до чого ти дожився в зАробках, Іване,
Треба, певно, викликати вже сюди Світлану.
І чого ти тут розлігся як султан Брунею,
Обіймаєш під стіною теплу батарею…
Під яким ви знаком?
Молодий сержант із жезлом бродить біля ринку,
Бачить в чорній іномарці за кермом блондинку.
« Гарна краля » — дума він. Та раптом за хвилинку
Ставить та авто під знак, ще й нагло на зупинку.
Він з усмішкою підходить і питає м’яко:
— Чи ви знаєте, шановна, під яким ви знаком?
Та поглянула на нього: ніби не лукавить.
— Звісно знаю. Та чому це вас отак цікавить?
Щось підказує мені лиш, що не все так просто,
Ще не чула про такі от способи знайомства.
Та якщо вас так цікавлю я, а не дорога,
То признаюсь чесно вам, — під знаком КОЗЕРОГА.
На свою голову.
Ну чого ти знов пристав, як той реп’ях, Семене,
Ходиш місяць вже чи й два як тінню коло мене,
Я ж казав тобі – віддам, бо ж не така то сума,
Щоби я і день, і ніч лише про неї думав.
Ти навідуйся, заходь, тож рано а чи пізно,
Гроші з’являться – віддам, бо я ж сказав – залізно.
Скільки зичив? – Двадцять, тридцять, навіть п’ятдесятку?
А у список я писав? А треба ж записати.
Отже, ти тепер у списку в другій аж десятці.
Так що десь під місяць грудень ти ще маєш шанси.
Бачиш, швидше аж ніяк, тож не підходь і близько,
Рознервуєш ще хоч раз, то викреслю із списку!
Про свиней.
У суботу наш сусіда вибрався на ринок
Подивитися на ціни і купити свинок.
Поросят було, як гною, й продавців багато,
І всіляка живність різна, вухата й рогата.
Находився він добряче, довго обдивлявся,
Прицінявся, мацав, слухав, вперто торгувався,
Нервувався, морщив лоба від страху і суму,
Бо ж прихвалять поросятко і свиню підсунуть!
Врешті-решт прийшов до діда: — Я вас дуже прошу,
Научіть, як вибирати тут свиню хорошу.
А старий прижмурив око й нумо реготати:
— Що ж їх довго вибирати, це ж не депутати.
Те, що нагле і крикливе, рветься першим їсти,
Буде круглим, гарним, ситим, словом, гріх жаліти.
То і є життєва правда, що ж тут говорити,
Бо полізуть справжні свині перші до корита.
Красива, як лялька.
Розумієте, я недавно в інтернеті познайомилась із двома іноземцями. І вирішила кардинально змінити своє життя. Коротше кажучи, це мій шанс. І я ні перед чим не зупинюся, щоби влаштувати своє особисте життя і стати щасливою. Я учора майже годину провела перед дзеркалом і зрозуміла, що без вашої допомоги не обійтись. Ні обличчя, ні фігура мене не задовольняють. Тому я вирішила. Будемо міняти все. Кардинально.
Лице хочу більш видовжене. Очі більш виразніші. Зморшки ось тут і тут прибираєм. Губи збільшуємо. Вуха теж, напевне, треба або ховати під зачіску, або щось робити. Бо надто відтопирені. Ніс теж трохи підкорегуємо. Хочу більш прямий, коротший. Я маю бути красива, як лялька. Ви мене розумієте. Підборіддя тут і тут збоку підтягуємо. Переходимо до грудей. Хочу, щоб у мене такі гарні були класні красиві груди. Бо взагалі не маю що показати. А груди мають бути моєю візитною карткою. А то хтось із них гляне на фото і скаже, що я груди вдома забула. Живіт і бедра теж корегуємо. Тут більше, тут лишаємо. А тут підтягуємо. Оці ребра, певно, заберем, щоби талія була більш виразніша. З ногами теж треба щось придумати, а то вони у мене трохи криві. Бажано їх видовжити, щоби я була візуально вищою. Ніби все.
Самій не віриться, що я можу бути такою красивою. Ну і нащо платити купу грошей. Бігати по косметологах і пластичних хірургах, якщо є комп’ютер. Ну що би я робила без фотошопа? Друкуєм!
Школа.
Знову мене до школи викликають. Я й не знаю, що вже там Ігорко міг витворити .
Класна керівничка каже, що у неї вже нервів не вистачає. А у мене що нерви залізні? Я вже на тих вчителів дивитися не можу. Чуть що і давай батька в школу. Я скоро в школу щотижня, як на роботу ходити буду. Обнагліли вчителі. Самі не знають, що хочуть. Дітей мучать і батьків нервують.
Але нічого. Я їх потрохи сам перевиховувати буду. Нехай знають. Я сам кого хочеш навчу. Школа називається …
Сказала директриса: « Без батька не приходь! ». Ну мій Ігорко мусів її послухатись і тиждень не ходив до школи. А я не маю часу.
Завтра знову йду до хімічки. Бачу,що не заспокоїлася. Минулого разу кричала, що синок не знає елементарного. Навіть найпростішого. По формулі не може визначити чи то сіль, чи оксид, чи спирт. А я їй кажу: а ви можете визначити? І як дихну на неї своїм перегаром. Ану скажіть , що я пив? Вона ледве на ногах встояла. А потім каже: «Як що, горілку». А от і неправда! Спочатку горілку, потім самогонку, а потім ще й літру пива. Сама нехай навчиться визначати компоненти.
Ну, назвав Ігорко Сидоренка свинею. Значить, було за що. У нього тато — свиня. Як його ще назвати, якщо позичив у мене 20 гривень і вже 2 роки не віддає. Чекає поки забуду. А я не такий!
Географічка каже, що малий карти не знає. Та він в карти майже професіонал. Із шести років дурня лупить. І майже не програє.
То правда , що фізику не любить. Зате з фізкультури у нього ого-го.
Не знаю за скільки бігає стометрівку. А от за пивом зганяє в сім секунд. Тільки свисну. Одна нога тут, друга там. Гривня твоя. Так не повірите. За три хвилини пиво на столі.
А знаєте, який він футболіст? Талантище! У нас майстри вищої ліги з центра поля у порожні ворота не попадуть. А він на спір з 20-ти метрів у відкрите вікно директорського кабінету вцілив! Молодчина. Правда, з третього разу, але попав.
Ну, не знає Ігорко, що таке бісектриса. А воно йому треба? Я сам не знаю. Але думаю, що це, певно, секретарка директриси.
Що кажете? Постійно малює? Так це добре. Це, певно, талант. Може відомим художником стане? А може вчителька малювання була хороша. Я її пам’ятаю. Хоча теж жалілася, що Ігорко їй хамить. А сама не знає, що хоче. Спитала чим статуя відрізняється від бюста. Ну, він і сказав їй, що розміром. А вона пристала, каже уточни. Ну, Ігорко не промах. Він і уточнив. Каже, якщо брати так на око, то у вас другий розмір бюста. Так вона у нього крейдою запустила. А за що питається. Він же правду сказав. А те, що добре малює, може колись і пригодиться. Он недавно сусідського Гриця так розмалював, що той вже тиждень з дому не виходить. Каже, було за що.
Математичка он пристала, що він табличку множення слабо знає. А я кажу, головне, щоб він табличку ділення знав, бо без того не проживе. Тут, іще географічка починає нерви тріпати. Молода, але вже думає, що дуже розумна. Каже, питала Ігора про раси, а він повний нуль. Не знає,чого в одного шкіра чорна, в другого – жовта, а в третього – червона. Я аж закипів. Бачу, що на мій червоний шинобель натякає. Думає, що я алканавт. А я не такий.
Я їй так тихо, делікатно кажу: «Пані, яка буде шкіра жовта, червона чи синя залежить тільки від того, що я візьму у руки – ремінь чи тріпачку».
І все. Більше вона до мене не підходила. Каже йому мовничка: розбери речення. От ніби дурниця, а не може. А от мотоцикла за півдня так розібрав, що майстер потім ледве склав. Ну, не до того він, не до того.
А математичка мене взагалі дивує. Дала завдання знайти квадратний корінь. Ну то взагалі ідіотизм! Я ту математичку запхав би на місяць в село до цьотки Ганьки на буряки. Хай собі там шукає квадратні корені із сапкою
у позі рака.
Із класною керівничкою взагалі не можу спокійно говорити. Я їй одне, а вона мені друге. Постійно, каже,проблеми з дисципліною. А вона що хотіла? Він же хлопець. А ще каже, що Ігорко не знає, хто такий Гай Юрій Цезар. Та звідки він буде знати, якщо хлопець того Гая в очі не бачив. Я би й сам не знав, якби не робив з ним. Знаю. Гай Юра, старший такий. Слюсарем робив у локомотивному депо. Питаю, нащо йому знати того Гая, а вона лиш очима кліпає. Думає, що я дурень. А я не такий.
Якби ви знали.
Якби ви знали, як то тяжко часом вибирати подарунки. Думаєш, думаєш, аж голова пухне. Не то, що колись. Положив гроші у конверт — і ніяких клопотів. А то ходи півдня, вибирай. Друзі кажуть, що подарунок має бути з натяком, жінка каже, що має бути корисним, необхідним. Сусід каже, що подарунок має бути оригінальним . А ще краще — ефектним. Он, як у Васі . Купив жінці гарну книжку «Як економити гроші». Вже через пару тижнів і він, і жінка, і всі ми відчули, що після такого подарунка, ефект просто грандіозний! Вася навіть на лиці змінився. Каже :
— Зарплати не бачу, бо її отримує замість мене жінка. На роботу і з роботи ходжу пішки, кинув пити, курити і схуд на п’ять кіло.
— Ага. Я минулого року теж із подарунком цілий тиждень мучився. А потім підійшов до жінки і кажу їй:
— Так і так. Ти хоч натякни, що ж ти хочеш. А вона на мене глянула, трохи подумала і каже:
— Ти бачиш, які у мене чудові рожеві вушка, красива шия і гарні руки. От і придумай щось гарне, корисне і обов’язково необхідне для жінки. Звичайно, дороге . Та після такого натяку тут і дурному ясно. Відразу пішов і вибрав їй гарне туалетне мило. Не просте, а дороге!
— Ти знаєш, наша бухгалтерша каже, що подарунок має бути тематичним.
– Це як ?
— Ну, коротше кажучи, в «тєму». От, наприклад, перед Новим роком вона сказала чоловіку :
— Так і так, тепер буде рік Кролика. Купи мені шубу із кролика.
Він купив.
— Слухай, а коли буде рік Козла, то вона, певно, скаже: «Милий, купи мені шубку із козлика» ?
— Ні . Ти знаєш, я теж так подумав і її спитав. Ти знаєш, що вона сказала? У рік Козла вона своєму дорогому планує купити великі роги!
Моя теж мене кожен день «довбала». Де мій подарунок, де мій подарунок? Купив їй квіти, ланцюжок купив. А вона все-одно щодня на мозок «капає». Шубу хоче і все тут. Ще й не просту, а з якогось козла. Ну де я буду таку шубу шукати? А тут мені ,розумієш, пощастило.
Підвернулася якраз така шуба із козла. До речі, недорого, майже нова і майже на халяву.
Приношу жінці. Думаю, зараз вона мене на руках буде носити за таку шубу. А та в крик:
— Ти що купив? Ти що не бачиш, що вона завелика та ще й чоловіча.
Кажу:
— Зате із козла, ти ж сама хотіла. Точно, точно, мені хлопці гарантію дали.
Питає:
— Які хлопці?
— Та підійшли вчора ввечері біля ресторану. Кажуть, візьми, шеф. Шуба – свіжак. Тільки-но з одного козла зняли. Питаю, з козла? Кажуть: 100 процентів! А жінка що? А жінка каже, що я повний лох і дурень. От тобі й подарунок!..
Обрадував.
- Алло, Васильович, то Міша. Я тебе обрадую! З тебе могорич. Я знайшов таку, як ти просив.
— Що, що?
— Кажу, знайшов таку, як ти просив.
— Ага, так скоро?
— Аякже. Лялечка. Красуня. Просто супер! Коротше, приїжджай. Сам глянеш, оціниш, познайомишся. Хоча неідеальна, але тобі сподобається, гарантую.
— Що, що? Погано чути.
— Кажу, досить класна.
— Та ти не тягни кота за хвіст. Кажи, яка вона? І що значить неідеальна?
— Та така як ти просив. Ну, одним словом, більш-менш.
— Що, що?
— Та, кажу ж, нормальна. Ставиш могорич, і завтра йдем. Глянеш сам.
— Та то само собою. Буде. Все буде. Ти тільки скажи, яка вона? Гарна?
— Та не то слово. Класна. Обалдєнна. Виглядає прикольно. Хоча фарбована, є трохи шпаклівки, штукатурки.
— Що, що? А та то все дурниці. Вони всі тепер фарбуються, малюються. А як придивишся, то на ній півкіло штукатурки. А все інше як?
— Так кажу ж. Більш-менш. Файна.
— Слухай, а скільки їй років?
— Ну рочків нам Всміхнувся він: — У холодильнику навпроти.вже більше двадцяти, але виг/span/spanлядає на вісімнадцять/span/span.
— Та ти що! Взагалі супер. Самий смак.
— Аякже, я старався. Загалом здорова, хоча трохи гнилувата.
— Що, що? Трохи гнилувата? А ти що не знаєш, які тепер дівки пішли. Попробуй знайти толкову. Вся молодь така. Лінива, гнилувата. Але нічого, перевиховаєм. Ти кажи зовні вона як, приваблива?
— Та як, як. Те що треба. Працює нормально. Ну десь 160-170 витягне.
— Що, що? Ага, поняв. Добре, що працює. Не важливо ким. Головне, що заробляє. А 160-170… це, певно, зріст. Якраз підходить.
— Має там купу цяцьок та прибамбасів, але «жере» трохи багато.
— Що, що? Погано чути. А, жере? То теж дрібниці. Посадимо на дієту. Буде фігурова, як лялька.
— Вона і на холостих, і так тягне добре.
— Ну та то ясно. Само собою. Мусить її до холостих тягнути. . А що, до жонатих буде чіплятися?
— А об’єм у неї ого-го. Щось два чи два і три.
— Та ти що? Не може бути. То у неї другий чи навіть третій розмір. Оце так! Оце краля!
— Я ж кажу, як добре притиснеш, то з місця рве, як дурна. Тікає так, конкретно.
— А що ж ти хочеш. Так і має бути. Вона має бути скромною. Тебе он до стіни притисни, — то ти що будеш робити? От, от.
— Коротше, ставиш могорич, дзвоним, домовляємся і завтра побачиш її сам. Ти просив класну, — я знайшов класну. Я вас обох зводжу. Подивишся, оціниш, домовишся. А далі- справа техніки. Або вона твоя, або не твоя.
— Але ж ти мені кота в мішку пропонуєш. Ми як домовлялися. Я хочу її побачити, поговорити. Може вона взагалі ніяка, чи характер має дурний. Може ти мені лапшу на вуха вішаєш.
— Нема питань. Все, що треба, я тобі розкажу. Але повір, варіант дійсно заслуговує уваги. Загалом цілком нормальна, здорова, доглянута. Ззаду все нормально, а передок у неї трохи слабенький.
— Що, що? Погано чути. Як це зрозуміти, що на передок слабенька? Це хто тобі сказав?
— А хто мені мав казати. Я ж мусів залізти під неї, глянути чи там все в нормі.
— Що, що? Ти куди лазив? Ти був під нею? Що за приколи?
— Чого приколи? Ти ж казав: добре обдивися. Я ж не можу тебе підвести. Глянув зверху, — мусів глянути, як там у неї знизу. Чи все на місці.
— Ти що ідіот?
— Сам ідіот! Я ж мусів її всю облазити, обмацати, обдивитися, поганяти по повній, глянути, що там у неї всередині.
— Та ти що з мене дурня робиш? Я тебе що просив обмацати чи під низ дивитися?
— Там же знизу найцікавіше.
— Що, що?
— Як що? Двигун, коробка, стартер – то все дурниці, а от сам кузов і ходова – то найголовніше. А то на рівному місці «влетиш» у таку копієчку!
— Який двигун, яка ходова, яка машина? Я тебе що просив? Ти ж мені класну подругу мав знайти!
— Яку подругу?
— Яку, яку. Дівчину!
— Не пам’ятаю. Почекай, знову я щось наплутав. А хто мене про машину питав? Може, Ігорко? Слухай, а може ти передумаєш. Нащо тобі та подруга. Тих дівок ще буде і буде. А «тачка» вже зараз є. Класна «тачка». І ціна нормальна.
— Та пішов ти! Обрадував називається…
ФАРС – МАЖОР або РЯТУЙМО ЕКОНОМІКУ!
Європейська економіка потребує чергових вливань. От, от. Треба її рятувати. Мій організм теж потребує певних вливань. Бо після вчорашнього, тобто вчорашніх вживань, моя економіка нині зранку не може твердо стати на ноги. По телевізору – світова економіка, біржові новини. Світові фінанси співають романси. Мої фінанси, певно, теж.
Індекс Доу-Джонса росте, Ніккей падає. Точно так, як і мій настрій зранку. То росте, то падає. Диктор у телевізорі знову про своє: Наздак у легкому мінусі, біржі «просідають». У мене в горлі теж ніби наждак, а в животі теж все бурчить і просідає. Якісь акції ростуть, якісь падають. А у мене тільки головні болі ростуть, а от штани чогось не тримаються, падають.
Я, м’яко кажучи, теж у легкому мінусі, а мій головний індекс учора теж був, як РТС і ММВБ різноспрямований, а нині, як і вся наша економіка, у підвішеному стані, завис десь там у штанах.
Що, що? Китайці підривають світову фінансову систему? І мені пора «підривати» з ліжка, бо у животі у мене відчувається позитивна динаміка, бо торги всередині проходять вже досить активно. Світову економіку, бачу, не врятую. Треба рятувати ситуацію. Бо в животі вже бурчить. Можливий фарс-мажор. Диктор каже: нафта пішла вниз. А я за штани і біжу з кімнати, бо чую, що у мене газ уже пішов угору. А зараз, певно, нафта піде вниз. Головне — труси зі штанами вчасно скинути, бо вже чую, що там всередині дуже вже активно торгується «чорне золото».
Хоча краєм вуха ловлю курс валют. Долар, євро. Хоча який у мене може бути курс. Правильно. Курс тільки один – на туалет. От і там кажуть – у межах валютного коридору. Так, так. Якраз до коридору я дійшов. Штани тримаю. Хоча ноги не дуже слухають. Голова тяжка. Тобто відчувається легке коливання курсу. Що ти там говориш про чітке спрямування вектора. У мене вектор чітко і правильно спрямований прямо і направо. Ні, спочатку прямо, в туалет і ванну. Тобто в кабінет мін-міністрів. Засідати будемо і радитись. Не скажу з ким. Ой, які ж вони тяжкі ті економічні питання. Особливо зранку. А по телевізору знов говорять про акції та інвестиції. От я зараз відмотаю піврулона і буду думати. Які акції у які інвестиції вкладати. А потім будемо корегувати курс. Що нам долари, євро, юані, ієни. Ми зараз теж трохи під корегуємо здоров’я нашої економіки. Ну і де той ринковий регулятор, котрий має нас рятувати. Я маю на увазі холодильник. Там ніби лишилося півпляшки пива. Ато вона так тріщить, так тріщить. Та світова економіка. Що поробиш. Криза. І голова тріщить. І у горлі теж – криза. Фінансова система розвалюється. По швах. Треба робити термінові вливання. Ну звісно, в економіку.
Ну, і що тут у холодильнику? Пусто… Пива депозит випив вчора паразит. А шкода. Будемо шукати інвестиції в іншому місці. Треба щось вкладати в економіку, тобто, в холодильник. Бо ж усі тягнуть і тягнуть, а вкладати нікому. Бардак. Усюди бардак. А по телевізору експерти про бівалютний кошик сперечаються. А де у нас бівалютний кошик? Ага. Тут. Що у ньому є? Три шматочки хліба. А поруч листок. Певно, ЦеУ від центробанку. Так і є. Читаєм. «Картопля і котлети в мікрохвильовці. Пива нема». Я так і знав. Пива нема. Грошей у кишені теж. Хотів у кіоск за пивом збігати. Думаю, де би взяти мікрокредит. Ніхто не дає. Жінка гроші сховала. Ну про який ринок мікрокредитування можна тут говорити, коли навіть на пиво не вистачає.
Що, що? Пора рятувати економіку Греції та Ірландії? І Португалія – під знаком питання? Що ти кажеш? А мене хто рятувати буде? Бач, бо в них банки « тріщать », банківська система рухне. А у мене поки що банки не тріщать . Стоять. Літрові і трьохлітрові. Огірки та помідори. Хоча й мені, певно, треба «підірвати» свою банківську систему. Візьму і відкрию якусь банку. Бо огірочка якраз хочеться. У мене своя економіка. Мої банки не тріщать . Вони самоочищаються.
Поки я інвестував у надійне місце півбанки розсолу і огірків, експерт у телевізорі перейшов від цінних паперів до дорогоцінних металів. Нарешті згадали про перспективні вклади! Вище вчорашнього торгується золото. А я так і думав. Золото є золото. До речі, а де ж моє золото? Голова і два вуха. Взагалі про жінку забув. Буває. Добре, що моє золото ще зранку побігло на роботу. Добре, що я спав, а то воно би так торгувало язиком або било рекорди продажів. Як на минулому тижні – качалкою. А так поки що на моїй біржі – чистий спокій.
ФІГЛІ.
Щоб зі здоров’ям все було в порядку,
Потрібно всім частіш робить зарядку.
Тому у нас в сім’ї вже з понеділка
Щоранку на зарядці дві мобілки.
* * *
Неправда, що блондинки сексуальніш. Це не так!
Скажу лиш по секрету, — це дурниці.
Моя он скільки раз вже фарбувалась так і так, -
Повір, нема ніякої різниці…
* * *
Забути щось для нього — це, як звичка,
Забув він борг віддать і подзвонити,
Банальну парасольку, рукавички
І те, що точно обіцяв женитись…
* * *
Ким будеш ти, ким хочеш потім стати?
В шофери йти, в артисти, в космонавти?
Як тільки дітки стануть підростати, —
Всі хочуть в олігархи й депутати.
* * *
Собі костюмчик жінка хоче недешевий,
Щоб вигляд в неї був, як в королеви.
Та чоловік надумав зекономити суттєво:
- Найкраще виглядаєш ти в костюмі Єви.
* * *
Один дивак, що мешкав у провулку,
Назвав свого кота чомусь Кастрюлька.
Чому ж його отак незвично звати?
Бо мурка довелося каструвати.
* * *
Козак лицем не вдарить у болото –
Такий девіз в житті у шефа є.
Ні разу п’яним не лежав під плотом,
Частіш лицем в салаті олів’є.
* * *
Наскільки дорогим і незабутнім
Для нього став той поцілунок біля парку,
Коли його старий «жигуль» у грудні
«Поцілував» у зад новеньку іномарку.
* * *
Все про футбол, гравців, футбольні гранди
Тепер цікавить жінку, як не дивно.
Вона вже навіть знає три команди:
«Шахтар», «Динамо» і «Бігом за пивом!»
ХТО І ЩО ЦІНУЄ?
У маршрутці в трьох бабусь — дебати про культуру,-
Винен хто, що не читають вже літературу?
І театр наш буде, певно, скоро вже вмирати,
Лиш комп’ютер діти хочуть, різні ігри грати.
Хто ж тепер читати буде повість чи сонета,
Як воно сидить до ночі в різних інтернетах.
А Мишко і Юра поруч знай собі регочуть:
Ну чого старі іще тут від малечі хочуть?
Чують бабці поруч сміх і нумо в них питати:
- Що із класики скажіть, ви любите читати?
Юра глянув на Мишка, затим подумав трохи:
-Я читаю тільки те, що треба на уроки.
Люблю Лесю Українку і Шевченка дуже,
Ще Франка ціную трохи, інше все байдуже.
Тут озвалась інша пані з критикою Юри:
-Не цінує наша молодь справжній скарб культури!
-Непогано, ніби, хлопче, так, як ти говориш,
А скажи, які ж ти любиш їхні кращі твори?
Щось подумав хлопець трохи і сказав їм Юра:
-Я портрети їх ціную. Ті, що на купюрах…
ЧАСОМ ХОЧЕТЬСЯ, ЯК ЛІПШЕ
У дворі машин, як гною, у вечірню пору.
На стоянку Гнат під’їхав, що з будинком поруч.
Місце тут знайти — раз плюнуть. Став хоч вже машину,
Але Гнат в житті рахує кожну копійчину.
Довго сторожа вмовляв той: — Виручи, як друга.
Потім буде могорич, та ще й плящина — друга.
Я віддячу, не обманю. Я не в тому віці.
Час від часу кинеш оком, чи стоїть на місці.
Сторож глянув на авто, а потім знов на Гната:
— Добре, став за сітку ззаду свого » агрегата «.
Цілий тиждень Гнат сміявсь зі сторожа — » балбеса «,
Доки якось не уздрів, що зняли всі колеса …
Гнат одразу, звісно, в крик: — Ви гляньте, що ся діє!
В білий день у вас під носом все крадуть злодії!
Сторож хитро так всміхнувся і примружив око.
- Часом хочеться, як ліпше, а вилазить боком…
Ви нам пляшку обіцяли й могорич, мужчина,
Щоб дивитись час від часу, чи стоїть машина.
То навіщо і до чого ті дурні розмови?
Про колеса, точно знаю, в нас не було мови.
НЕ ТАК
Сонце. Крим. Медовий місяць у Оксанки й Борі.
В них серця коханням повні. Очі, наче зорі.
У любов, як справжню казку, вірили обоє:
- Хочу, милий, щоби скоро нас було вже троє!
В канцелярії ж небесній хтось наплутав досить,
Бо не знали, що конкретно та Оксанка просить.
Все збулося, та не так, як мріяла Оксанка,-
Їх тепер є дійсно троє — він, вона й …КОХАНКА…
ЗА СКІЛЬКИ?
Приніс онук задачку діду:
— Послала мама, щоб спитать тебе,
Скажи, за скільки я заїду
Автом із пункту А до пункту Б?
Задумавсь дід над тим завданням,
Наморщив лоба і здвигнув плечем:
— Цікаве ставиш ти питання,
А що ще пише, що відомо ще?
В розмову врешті втрутивсь батько:
- Що значить скільки? Це як повезе.
За скільки скаже шофер-дядько,
За стільки, звісно, він і довезе…
ДОБРІ ЛІКИ
Владик вчора мамі пожалівся:
-Щось животик в мене розболівся.
Мама каже: — Може, з’їв щось, сину?
Треба швидко нам знайти причину.
Зараз я попрошу нашу Юльку,
Щоб знайшла тобі якусь пігулку.
- Це недобрі ліки, треба ліпші,
Он в бабусі Галі є добріші.
- Що ж за добрі ліки треба, Владку?
- Бабця вчора дала шоколадку.
ВИКРУТИЛАСЬ
В суботу рано – вранці, в центрі міста ,біля банку
Зустріла якось Люба давню подругу Світланку.
Почали, звісно, говорити про життя й новини.
Здоров’я, моду і погоду, про дітей і ціни.
- Була учора в бутіку. Новий відкривсь, до речі.
Нормальні ціни і повір -шикарні, класні речі.
Старались дуже продавці, замучились аж бідні.
Хвалили якість і красу, моделі,бренди різні.
Костюмів, суконь вибір там, що дійсно гріх жалітись.
Годину міряла усе, у що могла залізти.
- І що ти взяла гарне там? – спитала та Світланку.
- Незручно було йти ні з чим… То взяла в них рекламку.
ЧИСТА ПРАВДА
Наш сусід приніс «первак» і нам налляв по вінця:
— От вгадайте, звір який є символ українця?
Віл чи кінь, вівця чи пес, бджола чи сокіл, може?
Лис, ведмідь, кабан чи лев — годиться, дійсно, кожен.
Дід Іван, найстарший з нас, і, звісно, він мудріше:
— Я б казав, що краще буде вибрати щось інше.
Нашим символом, шановні, жаба бути мусить.
Тільки щось в сусіда ліпше — інших жаба дусить.
стихи и проза январь 2012
