Після танців йдуть додому Славко й Ганя в парі. Нічка ясна, зорі сяють. В небі ані хмари. Раптом зірка стала падать. – Йой!- аж скрикне Ганя – Швидше, Славку. Думай, хлопче. Загадай бажання. - Хочу купу-купу грошей — мовив той мрійливо. - Тільки я не дуже вірю в те, що це можливо. - Будеш мати цілу купу. Знаю я залізно. Мусить збутись! – каже Ганя — рано ачи пізно. Зранку втямив – ох, не встиг. Із тим бажанням тупо. Біля хвіртки враз корова «навалила» купу…
Прийшла до мами донька вплач: — Мені пораду дай. Кого із хлопців вибрать трьох? Ну просто, бач, біда. Андрій – хлопака хоч куди. І Гриць не промах теж. Сусід Петро , хоча й не красень. Майстер — він зате. Одного вибрать важко все ж. Хороші всі вони. Якби ж то знати, як зробить? Хто ліпший буде з них? - Не знаю — каже мати їй – пораду дать тобі. Колись мені одна стара секрет відкрила свій. Яке волосся в нього глянь,- характер теж такий. Якщо будЕ м’яке, тонке. То, звісно, хлоп м’який. Якщо ж тверде, жорстке і сильне – хлопець, як скала. Надійний, значить, він, як мур. Щаслива б ти була. - Якщо ж той, мамо, зовсім лисий. Він тоді який? - Та може бути так і так … Хоч, певно, тип слизький.
Сижу один в деревне Опупелки. Навроде Пушкина пытаясь сочинить. Вот муха в супе посреди тарелки… Плывёт…Куда ж нам плыть?
Что молодость твоя? — весенний одуванчик. Под первым солнышком призывно зажелтел, с двумя-тремя букашками романчик… и вдруг отцвел, созрел и облетел. Читать далее →
Сам не свій сьогодні Юра,- щось не йде наука. Ходить злий, бо нерви «з’їла» чорна цятка — муха. Тут ще й Ромко в душу лізе. Вперто, як бацила: - Ти скажи, яка ж то муха так тебе вкусила? Тут Юрко не втримавсь просто: — Вже не чую руку. Сам ніяк убить не можу кляту чорну муху. - Мухи в хаті — то дурниці — скалить зуби Ромко - Гірш, якщо в дурній голівці — мухи або бомки. - Так і є. Дурне, бо бідне. Розум де і очі? В муху досі я не вцілив. Сам «попав на гроші». - Через муху? Як так можна? — глипнув той на Юру. - Як та як! Новим планшетом «бахнув» муху здуру.
Йдуть додому вже під вечір тато й донька Іра: - Важко бути нам в садочку,- та зітхає щира- Я весь день тебе чекала. Щось спитать хотіла. Може, зробим ми з тобою, татку, добре діло? Враз мала спинилась Іра, шепче щось татусю: - Хочу кілька гривень дати бідній он бабусі. - Ох, яка ж ти в мене, доню, добра і мудренька! Тільки я чомусь не бачу, де ота старенька? - Там, за тим будинком, тату,- каже рада Іра,- Коло неї скриня повна ескімо й пломбіра.
Надя разом з чоловіком йшли увечір містом, Стала жінка сперечатись трохи з милим Міськом: - Знаєш, що тобі я скажу, любий чоловічок, Якось ти уже лишайся всіх шкідливих звичок. Міша щось хотів сказати.Тільки що не знає: - В кого тих поганих звичок нині та й немає. Вийшов з бару дядько лисий. Видно, що не бідний. Все при нім — годинник, мешта. В штрих костюм солідний. Міша каже: Читать далее →
Стрів Мирон сусіда зверху. Каже: — Совість майте! Через ваші крики-зойки ми не годні спати. Вір не вір. А тут все чути. Стіни в нас картонні. Я не брешу, йди спитайся все в моєї Тоні. Той у сміх: — Не може бути! Це скоріш над нами. Я оце лише приїхав зранку сам від мами. Тут як тут і Тоня «влізла»: — Я все чую й знаю. Я твоєї жінки голос добре відрізняю! Той ніяк: — При чім тут жінка? Я ж в селі зостався. - Ха. Кому ж вона кричала: » Вася, не спиняйся!»? Білий став отой, як стеля. Моцно стиснув зуби. Точно «вріже» зараз в пику. Або «вріже дуба». Через мить прийшов до тями: — От в село «змотався». Справа в тому, — я Микола. Хто ж тоді той Вася?
Кость в газету дав рекламку «Хто бажає, прошу. Шафу я віддати хочу. Просто так. Без грошей». Через день вже зранку дядько стука у ворота. Глянув він на древню шафу. Аж роззявив рота: - Річ добротна, досить давня. Як то вам не шкода? Буде ще щось непотрібне, — візьму при нагоді. Швидко шафу на машину. Дядько руку тисне: - Може ще щось є задурно? Ви мені лиш свисніть. Кость в задумі зморщив лоба: що би ще віддати. Раптом хитро він всміхнувся: — Дам! Чого ж не дати! Без питань! Ловлю на слові. Маю я ще дещо. Так і буть, — беріть без грошей … найдорожче — тещу.
Вчитель дала всім завдання- кілька речень скласти. Там слова повинні бути - «радість» або «щастя». Через мить вже руку тягне вгору шустра Настя: - Я оцінку гарну хочу. Ось щоденник нате. Вчитель трохи здивувалась: - Щож, кажи нам, Настя. Та відразу «відрубала»: - Наглість — друге щастя!