Гуморески. Павло Глазовий
Павло Глазовий Гумореска «Дві коханки»
У мужчини вже багато срібла в голові,
А завів собі коханок. їх у нього дві.
Перша — гарна, молоденька, друга вже стара.
Кожна зайві волосинки в нього видира.
Юна краля смиче сиві — не старій мовляв.
Старша чорні вириває, щоб сивішим став.
І досмикались до того, що за рік чи два
У мужчини як коліно стала голова.
Павло Глазовий Гумореска «Скажена макітра»
Ой вариться самогонка
В чулані в Остапа.
Вже накапало три пляшки
І в макітру капа.
Самогонник нюха зілля,
Чи то не водиця.
Сірничка в макітру сунув:
Чи воно ж годиться?
Раптом зілля у макітрі —
Пах! — і зайнялося,
А в Остапа тут же дибом
Піднялось волосся,
Бо знадвору хтось як крикне:
— Чуєте, сусіде!
До вас у двір міліція
Мотоциклом їде! —
Захитався самогонник,
Як лоза од вітру,
І животом з переляку
Наліг на макітру.
Вже ворота заскрипіли.
Пес лютує, гавка.
А до черева макітра
Уп’ялась, мов п’явка.
Чути голос: — Гей, хазяїн! —
Хтось у двері гупа.
А макітра тягне, смокче,
Затягає пупа.
Вже міліція у сінях,
Вже зайшла до хати,
А Остап не може кляту
З живота зірвати…
Ой спасибі ж тобі, наша
Міліціє мила,
Що скажену ту макітру
Товкачем розбила!
Гумореска Павла Глазового «Однокашник»
— Хто там, синку, в двері стукав?
— То якийсь дідок,
Зовсім лисий, у куфайці, у руках ціпок.
Він говорить, що приїхав із села до нас,
Що колись ходив з тобою у четвертий клас.
— Йди скажи: немає татка. То якесь брехло.
У четвертім нашім класі лисих не було.
Гумореска Павла Глазового «Інтелігентна розмова»
Як це добре, громадяни,
Мати грамотних дітей!
— Яких знаєш писателів? —
Пита сина Ялисей.
— Пушкін.
— Далі.
— Гоголь.
— Далі.
— Горький, Мамін-Сибіряк.
— Далі, синку.
— Достоєвський.
Лев Толстой, Гюго, Бальзак.—
Ялисей зрадів: — Прекрасно!
Ось ми й вияснили так,
Що на вулиці Толстого
Я в пивній забув піджак.
Гумореска Павла Глазового «Таємниця мозку»
Кличе хлопець:
— Чуєш, татку!
— Чого тобі синку?
— Я знайшов у себе в книжці цікаву картинку.
На картинці людський мозок. Череп ніби знятий…
Так чого в людини мозок геть увесь пом’ятий? —
Батько глянув, посміхнувся:
— Тут ясна картина.
Як народиться, синочку, на цей світ людина,
То вправляють і вправляють їй «мозга» потрошку,
Доки стане в неї мозок схожим на гармошку.