Лірика в віршах
Лірика у віршах на українській мові. Вірші про кохання на українській мові
Бодай у сні до мене ти прийди,
хай в ньому буду я лише твоєю.
Для мене сонце з неба укради,
а я для тебе стану світ-зорею.
Бодай у сні до мене доторкнись,
хай я відчую стук твого серденька,
хай я на мить, як мріяла колись,
до тебе, милий, пригорнусь тихенько.
Люби мене, та так, щоб цілий світ
з любов’ю заздрив нашому коханню,
залиш мені в думках цілунку слід
навіть тоді, коли прийде світання.
Бажай мене! Я буду диким сном,
в якому мить розпусно-грішна кожна…
Кохай мене усім своїм єством
бодай у сні, як наяву не можна…
У тебе ніч. Ти спиш і знову сниться
тобі весна, заквітчана весна.
Ну а на мене ніч осіння злиться,
що не блукаю я у її снах.
А я не сплю. Із ніччю у двобої
то злюсь, то мрію… В голові бедлам…
Якщо удвох не бути нам з тобою,
то я хоч сни свої тобі віддам.
І хай же ніч від мене відречеться,
осіннім громом б’є мені в журбі,
та я, допоки серце в грудях б’ється,
весняні сни творитиму тобі.
***
на душі якось сумно і холодно…
Тебе вже давно
не чекаю й не кличу у сні,
Та знов зорепад
нагадав як спокусливо й солодко
З тобою удвох
малювали ми крила весні.
Я знала – не мій,
та в думках все одно через відстані
Летіла в твій світ,
цілувала тебе і до дна
Нектар пила твій
і здавалось всі зорі непізнані
Зовуть нас в політ,
у якому лиш наша весна…
Я знаю, що ти –
лиш бажана, намріяна вигадка,
І знову клянусь,
що забуду тебе – тільки так.
Ми різні світи…
І до слів цих давно уже звикла я,
Та тільки чомусь
я без тебе не звикну ніяк…
Хай за вітром у даль полинуть…
Я побуду з тобою лиш
Без думок хоч одну хвилину.
Я тебе обійму дощем
Чи осінньо-тремтливим листям,
А на серце вогненний щем,
Коли ти так до болю близько…
Розіллюсь я в тобі за край,
Прошептавши шаленств сонату,
Ти лиш тільки мене бажай,
Як ніхто ще не смів бажати…
Я тобі напишу про ніч,
Що з’єднала крізь відстань руки.
Ти мене хоч у сні поклич –
І не буде для нас розлуки.
У осінніх рядках мольби
Прочитаю для тебе літо,
Ти лиш тільки мене люби
Як ніхто ще не смів любити…
І ридає цей світ нехай
Від осінньої болі й втрати,
Але ти… ти мене кохай,
Як ніхто ще не смів кохати!
Не чекай, як мрії сном озвуться.
Ми ріки одної береги –
Поруч, але так і не зійдуться.
Не цілуй мене зорею в снах,
Не дивись на мене ніжно. Знаєш
Я тебе люблю безмежно й так,
Хоч з тобою в снах лиш зустрічаюсь.
Заховали сотні грізних міст
В сірій метушні тебе від мене,
І ніхто мені не відповість,
Як знайти твій слід в цій тьмі шаленій…
Не приходь до мене більше в сни,
Мріяти дарма… Нам вдвох не бути,
Та з тобою поруч я завжди,
Навіть як тебе не досягнути…
***
Сильний вітер і гнівні пориви води…
А на березі ми. Вдвох малюємо крила
Й не змиваються хвилями їхні сліди.
А на березі ми. Не злякавшись негоди,
навстріч вітру босоніж по мокрих пісках,
міцно взявшись за руки, тамуючи подих,
біжимо і сміємось як діти в казках…
Намалюй мені море… Де гнатись не треба
За придуманим щастям, за мрію у нім.
Хай штормить і лютує роз’ятрене небо,
А ми вдвох… і нам все ніпочім, ніпочім…
А ми вдвох. Але ти не малюй, я благаю,
Нас у двох серед хвиль, наших вигадок мить.
Не малюй наших мрій. Я їх й так пам’ятаю.
Тільки море оте, що штормить, що штормить…
@Аноним: красива ця журба, коли лишень читаєш…
Оценить комментарий: 0 0
красиво
Оценить комментарий: 0 0
@Аноним:
Оценить комментарий: 0 0
Оценить комментарий: 0 0
Оценить комментарий: 0 0