Гнат Голка. Байки
Гнат Голка — такий псевдонім у інтернеті собі обрав Валерій Гнатюк.
Гнат Голка пише гострі, дотепні байки на злободенні теми.
Отже, Гнат Голка. Байки
Байка «Злодій і депутат».
Заліз злодюга уночі в один шикарний дім –
Було два поверхи униз і три угору в нім:
Фонтан, басейн, альтанка, корт, колони і балкон…
А що вже мотлоху того – не на один мільйон.
І накандючивши мішка, що ледве міг нести,
Вилазить злодій із вікна, а тут – бабах! – менти.
Сигналка в ничці там була: що значить – не везе.
(Браслети, бобік, копняки, ментовка, КПЗ).
І от за місяць і два дні — хутенько, як на те:
– У залі тиша, прошу вас. Устати! Суд іде!
Червонопикий прокурор по стійці «струнко» став
І, розчепіривши хавло, таку пургу погнав:
– Та хатка, бачте, непроста – з розряду хитрих хат.
Живе у ній обранець наш – народний депутат.
Сидить у Києві завжди, у Раді повсякчас:
Не п’є, не їсть, ночей не спить – все думає про нас.
Аж тут знаходиться крадій, безсовісний вар’ят,
І цупить все, що заробив нещасний депутат.
Я прошу максимум йому – влупити років сім,
Так щоб наукою було це злодіям усім,
І щоб надалі більш ніхто граблі не запускав
В добро, що рідний депутат так тяжко наживав.
Підсудний криво посміхнувсь, повільно гордо встав
І, як належить у суді, останнє слово взяв:
– Я визнаю свою вину, я дійсно ліз і крав,
Але спитайте ще його, де він те все узяв.
На депутатську зарплатню отак не заживеш,
Хіба що – кинеш, розведеш, поцупиш і вкрадеш.
Ну, а добро він, ****, брав і ваше і моє:
Тому у хату я прийшов до свого по своє.
Як ти гадаєш, друже мій:
То хто є більший з них крадій?
Той, хто мішок у пана взяв,
Чи хто народ весь обібрав?
Байка «Ведмідь і Мураха»
Одного разу причвалав Ведмідь на берег річки,
Щоб спрагу люту втамувать, напитися водички,
Аж бачить: течія стрімка несе-везе Мураху
І так кружляє і трясе і бовтає невдаху,
Що бідний сам до бережка ніяк не добереться,
Ще трохи й виб’ється із сил та зовсім захлинеться.
Ну, а Ведмідь, хоча й від’їв мордяку страхітливу,
Але натуру добру мав і вдачу незлобливу:
Комашці згинути не дав, пошкодував бідненьку,
Підставив лапу малюку і витяг на сухеньке.
Зрадів, під ніжками Мураш тверду відчувши землю,
І чемно низенько вклонивсь добродію своєму:
- Спасибі, янголе ти мій, не дав бігме пропасти,
Дай Боже щастячка тобі, здоров’я і гараздів,
Ніколи, батеньку, тобі цього я не забуду.
По всіх усюдах про цей чин розказувати буду.
Хай знають всі, хто допоміг мені в жахкій пригоді.
Можливо, й я тобі колись ще стану у нагоді.
Ведмідь на те лиш посміхнувсь щасливцеві малому:
- Подякуй Богу та іди тихцем собі додому.
Чим ти мені такий дрібний в нагоді можеш бути?
Біжи вже, пуцвірку, та більш старайся не тонути.
Іще раз «дякую» сказав Мураха медолюбу
Й бігцем на пошуки подавсь своєї хатки-купи.
Та недалеко відійшов, аж бачить: у соснині
Мисливець хижо причаївсь, присівши на коліні.
Приклав рушницю до плеча, примружився щосили
І цівку впевнено навів на нашого бурмила.
Мураха, бачачи таке, заліз на харцизяку
І гострі щелепи свої встромив тому у сраку.
Від болю скрикнув душогуб, сіпнулася правиця,
Бабахнув постріл до пори і схибила рушниця.
Осою куля пронеслась Ведмедеві над вухом –
Помітив він мисливця тут і кинувся щодуху
Від місця голого у ліс подалі від загрози –
І за якусь секунду зник в густому верболозі.
Незримі Господа путі,шляхи несповідимі,
Блаженний той, хто без прикрас піклується слабкими.
Добро повернеться назад сторицею без ліку –
Найменший здатний в грізний час на сильне і велике.
***
Байка «Реформа»
Проголосила бум реформ «команда проффесійна»:
На першім місці в списку тім кілком стоїть пенсійна.
Не до вподоби горлаям ота реформа клята:
Гуде вже поспіль третій день верховна панська рада.
З трибуни бас гучний луна одного із обранців:
− Чи не здається вам, братва, що тих старих засранців
В князівстві нашому чомусь нахабно забагато
І надто важко для казни їх всіх прогодувати.
Ми й так обклали чернь усю оброками без ліку
Та все одно не вистача на пенсії по віку.
Волає інший:
− Це тому, що в нас дурні програми
І смерди йдуть на пенсіон практично пацанами.
У них ще вуса ледь ростуть, по шість десятків лише,
А вже від панщини біжать, щоб не робити більше.
Трясе губою третій пан:
− Я знаю, що робити:
Потрібно пенсії хлопам узяти й відмінити!
Ну звісно треба якось так обставити це хитро,
Щоб на папері все було (карлючки, коми, титри),
І кожен право мав своє на гривню і копійку,
Але реально всіх стрижем під нитку і лінійку.
Я пропоную ось таке без шуму і мороки:
Давайте стаж робочий всім продовжим до ста років.
− Але ж до пенсії тоді, – хтось ляпнув несміливо.
− Уже ніхто й не доживе. Це трішки некрасиво…
А «реформатор» за своє:
− Скажу я лаконічно:
Зате державі зиск який − і дешево й практично!
Ми залатаємо усі дірки-латки в бюджеті
І приклад наш передовий покажемо планеті.
Оре хай кожен до ста літ допоки сили має:
Захоче жити – поживе, сконає − то сконає.
Під дружний регіт, бравий свист і жартики солоні
Реформу панство прийняло й заплескало в долоні.
Могутня мудра і свята верховно-радська сила −
Суспільство хворе і старе за мить омолодила.
Сидить чотириста панів – «зелених» мільйонерів.
Їм ваші долі та життя – лиш клякса на папері.
Про власні пуза і зади натхненно тільки дбають,
А ви їх виберіть іще – то вже і закопають.