Віктор Насипаний
Про Івана.
( із заробітчанського гумору )
Тягарем тяжким лягла знов на плечі втома,
Захотілося чомусь Івану додому,
Щоб на жінку й діточок глянути хоч трішки
Йшов би, певно, день і ніч з далечіні пішки.
Враз здалось, що він не тут, а в місячну нічку
Пригорта до себе міцно жіночку у ліжку.
- Ти ж у мене ніжна й тепла, лагідна і чиста,
Лиш в розлуці схудла дуже, надто вже ребриста…
Цілував і обіймав цілу ніч кохану,
Не подумав, що той сон швидко так розтане.
Як прийшли з роботи хлопці, падали зо сміху:
- Ну і видумав ти, брате, сам собі утіху.
Бач, до чого ти дожився в зАробках, Іване,
Треба, певно, викликати вже сюди Світлану.
І чого ти тут розлігся як султан Брунею,
Обіймаєш під стіною теплу батарею…
Під яким ви знаком?
Молодий сержант із жезлом бродить біля ринку,
Бачить в чорній іномарці за кермом блондинку.
« Гарна краля » — дума він. Та раптом за хвилинку
Ставить та авто під знак, ще й нагло на зупинку.
Він з усмішкою підходить і питає м’яко:
— Чи ви знаєте, шановна, під яким ви знаком?
Та поглянула на нього: ніби не лукавить.
— Звісно знаю. Та чому це вас отак цікавить?
Щось підказує мені лиш, що не все так просто,
Ще не чула про такі от способи знайомства.
Та якщо вас так цікавлю я, а не дорога,
То признаюсь чесно вам, — під знаком КОЗЕРОГА.
На свою голову.
Ну чого ти знов пристав, як той реп’ях, Семене,
Ходиш місяць вже чи й два як тінню коло мене,
Я ж казав тобі – віддам, бо ж не така то сума,
Щоби я і день, і ніч лише про неї думав.
Ти навідуйся, заходь, тож рано а чи пізно,
Гроші з’являться – віддам, бо я ж сказав – залізно.
Скільки зичив? – Двадцять, тридцять, навіть п’ятдесятку?
А у список я писав? А треба ж записати.
Отже, ти тепер у списку в другій аж десятці.
Так що десь під місяць грудень ти ще маєш шанси.
Бачиш, швидше аж ніяк, тож не підходь і близько,
Рознервуєш ще хоч раз, то викреслю із списку!
Про свиней.
У суботу наш сусіда вибрався на ринок
Подивитися на ціни і купити свинок.
Поросят було, як гною, й продавців багато,
І всіляка живність різна, вухата й рогата.
Находився він добряче, довго обдивлявся,
Прицінявся, мацав, слухав, вперто торгувався,
Нервувався, морщив лоба від страху і суму,
Бо ж прихвалять поросятко і свиню підсунуть!
Врешті-решт прийшов до діда: — Я вас дуже прошу,
Научіть, як вибирати тут свиню хорошу.
А старий прижмурив око й нумо реготати:
— Що ж їх довго вибирати, це ж не депутати.
Те, що нагле і крикливе, рветься першим їсти,
Буде круглим, гарним, ситим, словом, гріх жаліти.
То і є життєва правда, що ж тут говорити,
Бо полізуть справжні свині перші до корита.
вірші та проза січень 2012
