Українські приказки

Козацькі прислів’я

Без гетьмана військо гине.
Береженого Бог береже, а козака – шабля.
Бог не без милості, козак не без долі (щастя).
Гетьман знає, що в нас нічого немає.
Де байрак, там і козак.
Де два козаки, там три гетьмани.
Де козак, там і слава.
Дівчина родиться, а козак на коня садовиться.
До булави треба голови.
Добрий козак баче, де отаман скаче.
Дожились козаки – нема ні хліба, ні габаки.
За наше жито та ще нас бито.
Звання козацьке, а життя собацьке.
Зроду-віку козак не був і не буде катом!
Козак з біди не заплаче.
Козак з бідою, як риба з водою.
Козак з Дону – козак зроду.
Козак не боїться ні тучі, ні грому.
Козак оженився, наче упився.
Козак хороший, та нема грошей.
Козак у дорозі, а надія в Бозі.
Козаки, як діти: хоч багато – поїдять, хоч трохи – наїдяться.
Козакові воєвода – велика невгода.
Козацькому роду нема переводу.
Місяць – козаче сонце.
На козаку й рогожа пригожа.
Не так тії пани, як підпанки.
Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти води.
Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся.
Не усе ж то козак, що списа має.
От тобі хомут і дуга – тобі я більше не слуга.
Птиця з птицею не наб’ється, а козак з дівчиною не наживеться (мусить покинути).
«Пугу! Пугу!» – «Козак з Лугу»
Січ – мати, а Великий Луг – батько.
Скажи, враже, як пан каже.
Сніп з бородою, а козак з молодою.
Степ та воля – козацька доля.
Терпи козак, отаманом будеш.
Терпи, козаче, горе – будеш пити мед.
Терпи, хлопче, козаком будеш.
Три пани, два отамани, а один підданий.
Хіба ж дуща моя з лопуцька і не бажа того, що й людська?
Хліб та вода – то козацька їда.
Хоч і спина гола, аби своя воля.
Хто любить піч, тому ворог Січ.
«Чим грішен?» – «Малим родився, п’яним умер, нічого не знаю…» – «Іди, душа, в рай!» (Про запорожця).
Чоловік без волі, як кінь на припоні.
Щирий козак ззаду не нападає.
Що нам холод, коли козак молод!
Якби хліб та одежа, то козак і вмер би лежа.
Як татарин шаблею блисне, то москаль в штани дрисне.

Страницы: 1 2 3 4