Архив метки: стихи

стихи Виталия Витюка

 

Хто ви?


Враховуючи те, що до краси
Жіночої, я падкий до нестями,
Стає одне питання в голові,
«Вам всім потрібні олігархи з гаманцями?»

Чи лише тих любити ви спроможні
Хто їздить в дорогущому авто?
Хто має «Прада», «Гучі», в «Вага Бонд»і
Купує вам дизайнерське пальто?

Хто в день відстьогує вам сотні баксів
Для манікюрів, зачісок, речей?
Хто день проводить в офісах холодних
А вечором везе в «Палас Отель»?

Хто в день народження вам «Мазду» подарує
І на канікули вас звозить в Амстердам???
Потрібні їм лиш ваші гарні ноги,
І ваш красивий, ніжний, шарм.

Для того щоб в компанії банкірів
Сказати «тьолка в міня єсть,
Ана в пастєли классная такая,
Как хош, папробуй. Тєлєфончік здєсь.»

Не буду викривлятися душею
Багато хто з них, гарний джентльмен,
Але багато й тих, хто вас як речі,
Купує на один вікенд.

Якщо ви всі почнете віддавати
Себе магнатам і багатіям,
Скажіть мені тоді: кого любити
Звичайним, симпатичним хлопчакам?

 

 

Фігу


Ти хочеш моєї смерті?
Ти хочеш щоб я розбився?
Розбігшись, башкою в парканчик
Бетонний, з розмаху вліпився?
Ти хочеш щоб я з парашутом
Піднявся у синіє небо,
Стрибнув з літака і стропи
Собі перерізав лезом?
Я на це тобі відповім,
Не цураючись власного крику,
ФІГУ!!!
Не буде такого довіку!

Ти хочеш щоб днини негожої
Я вийшов на бурне шосе,
І там під КАМАЗ здоровенний
Сміливо підставив себе?
Надієшся, дрова рубаючи
Сокиру у лоба встромлю?
Чи що-небудь високо красячи
З драбини зірвуся і шию зверну?
Я на це тобі відповім,
Не цураючись власного крику,
ФІГУ!!!
Не буде такого довіку!

Як буду іти темним сквером,
Натраплю на дещо дурне,
Що бидлом зовуть необтесаним,
І там вони шльопнуть мене?
Або як захочу поїсти
Ковбаски, чи там балика,
І ріжучи їх необачно
На вени направлю ножа?
Я на це тобі відповім,
Не цураючись власного крику,
ФІГУ!!!
Не буде такого довіку!

Я кріпкий як камінь!
Як дуб віковий
Вітрам не підвласний!
Не страшно і хвиль!
Покинь намагатись
Зламати мене!
Бо трісне пупок,
Чи наробиш дурне…

 

 

Котик


Котик маленький, пухнастий животик,
На підвіконня до сонечка сів.
Вушками крутить й муркоче той котик,
Від задоволення очі закрив.
Вранішнє сонечко гріє кицюню,
Дрімоту несе на пухнасте маля.
Ранком сметанки наївся той котик,
Тепер з задоволенням відпочива.

Я прив’яжу папірець до мотузки,
Забавку цю дуже любить коток.
Бігає він, його хоче схопити.
Любить по хаті ганяти клубок.
Гладиш його поза вушком маленьким
Муркає він, наче трактор гудить.
Але як лапкою, сука, подряпа,
Рани не гояться довго. Болить.

 

 

Работа


Можно мозгом поломаться
Коль подумаешь над тем,
Людям как другим живется
На работах без проблем.

Повышения в зарплатах,
От начальника респект.
Тётки в юбках и нарядах
Носят кофе и обед.

Голова вдруг закипает,
В размышлениях излёт.
Осознав, что лучше дрыхнут,
Юзеры других работ.

Там покой и расслабуха,
Комфортабельность во всём.
Мягкость кресла, свежесть духа,
В туалетах все путём.

Грусть ехидная резвится,
Гадким голосом поёт:
«А другие ведь не пашут
Так как ты здесь, идиот».

Там где нет тебя – раздолье.
Целый день одна лафа.
Хочь домой? Уйдешь пораньше.
Хочешь в отпуск? На! Пока!

Ты сидишь и понимаешь:
Где-то там, кому-то прёт.
Только вот везенье это,
Как-то мимо всё плывёт.

 

 

Симпатяга


Посмотрел он на меня,
Взглядом пристальным огрел.
Мож слажал там где-то я?
Или на рубахе мел?

Иль прическа растрепалась,
Дыбом встали волоса.
Может где-то след помады?
Но не спал ни с кем вчера.

Посмотрел он, улыбнулся,
Прибавляя мыслей мне.
Что ж такого происходит?
Голова как в чугуне.

Через пять минут прозренье,
Сердцу стало веселей,
Чистый я, даже красивый,
Просто парень был тот — гей.

 

 

 

 

 

вірші Крижанівського Олександра

 

Цвіт нації утоплений в вині.

Цвіт нації утоплений в вині
Й розбавлений гламурним матом.
Усе росте в фарбованім гівні,
Закінчиться ж звичайним патом.

Регоче гріх прохає відпочинку
Ну зупиніться ж ви в кінці кінців.
А справжній цвіт стоїть на ринку
З прилавочком чекає покупців.

 

Моє буття.

Мій світ запертий в крижаних обіймах,
Я облизні ловлю тут раз у раз.
І не візьму я участь в ваших війнах
За воду, чи за той проклятий газ.

Але ж живу і подумки борюся
З смішним життям, й отримую оргазм.
Ніколи не зломлюсь й не розколюся.
І не зверну уваги я на ваш маразм.


 

іронічні вірші Софії Кримовської

 

Казка про Золотого Сома, Діда, Бабу і бабки
І
На Чорнім морі, біля порту,
Там, де Припортовий завод,
Де хвилі сині лижуть борт,
Рибалив дід у жовтих шортах.

Гойдало човен, а у ньому
Бичків з відро, дрібна тюлька
І рибка ще якась така,
Подібна нібито до сома,

Тільки за кольором червона,
Аж помаранчово-руда.
Дід сплюнув за плече:
- Біда…-
І глянув на нейтральну зону.

- Мо’, витік нафти, хімікати.
В країні безлад і бардак. -
Подумав з пересердя так
І сому мав по тім’ю дати…

Аж риба розтулила пащу:
- Старий, ще встигнеш у розхід
Мене пустити. Ти як слід
Подумай про життя пропаще.

Я рибка не проста, чарівна,
Я не бичок, не пеленгас,
Я, може, твій останній шанс
У долі. А тобі все рівно?

У діда геть одняло мову –
Пальоним вчора був шмурдяк.
До тями, втім, прийшов сяк-так
І видихнув із хрипом слово:

- Як ти не білка з галюнами,
Не жарт, не сонячний удар,
То хочу єврів на хабар,
Щоби почати власну справу.

А ще машину, хоч би Ланос,
На кухні крани, бо течуть.
І бабі щось таке, мабуть… –
Надиктував рибині плани.

- Гаразд, старий, зроблю, що просиш.
Пускай у воду і бігом
Іди додому, — мовив сом…
Пішов старий топтати роси…

ІІ
А вдома баба, як німа.
Та хоч вези до екстрасенса!
То тиші ввечері нема,
а тут заціпило од стресу.

Лише гуде, як пилосос ,
Очей не зводить і з екрану
У плазмі. Саме тут, ось-ось,
Де «брехунець» бовтався рано.

А ще ремонт, куток м’який,
А ліжко – полігон – не менше.
Оце так сом!
І дід дурний
Розкаже все старій, не збреше!

ІІІ
Дід брів до моря, як мара.
У тещу ця стара вдалася.
І що тій жінці знову тра?
Оце він бовдур, словом, Вася!

В квартирі наче у музеї:
І холодильник, і у нім!
А стіни! Ой! А стеля, стеля!
І ламбрекени на вікні.

І у шкарпетках є заначка
(Як точно заховав їх сом!)
Там єврів чималенька пачка.
Дід ляснув носа – чи не сон –

І мало не упав від болю.
- Куплю машину і піджак,
Оце так рибка! Це так доля!
От тільки випросити як

У риби бабі крісло мера?
Нащо політика бабам?..
Вона, хоч, в принципі, мегера,
та краща тих, що нині там.

ІV
На морі шторм. Виносять хвилі
Мазут, пляшки, медуз, сміття.
Проте на березі на милю
Відпочивальники сидять.

Жують креветки, пиво цідять,
Насіння точать. Що шторми?
Вони збирали гроші цілих
Півроку.
Кидатись грішми?

Дід в море йшов, немов «нємєсний».
Він кидав сіть і ще матюк,
Аби лише старій принести
хороші вісті. Бо каюк!

Зловив. Дивився сом на діда,
Як на халявщика, лайно.
- То я на берег, рибко піду?
А ти зроби, щоби було!

Моїй старій – посада мера.
Кухарки правлять, а вона
Давно, коли стояла ферма,
Була доярка провідна.

- Гаразд, старий – промовив сом, -
Ну мер так мер, хоча в облом.

V
Політтехнологам не снилось,
як баба в мерах опинилась.

Змінилась тітка – не впізнати.
Не руки стали, а лопати.

Язик – пропелер, око хиже.
Та перегнула десь… На лижі –

І гайда правити закони
У БЮТ чи краще в Регіони…

Позвала баба знову діда
Я у Парламент нині піду.

І позіхнула дуже смачно.
- Мені б у Конча Заспі дачу,

Недоторканності мандат,
Що я народний депутат.

Машину за державні кошти.
Іди до рибки, мій хороший.

Поквапся, діду-вражий сину! –
І випхала його у спину.

VІІ
Штормило балів десять з гаком.
Відпочивальники проте,
Навприсядки, а хоч би раком,
Та лізли в море.
Не про те!

Дід кидав сіть, пірнав у море,
Сачком махав. Ревів як віл.
Та сома не знайшов, на горе,
Та сома більше не зловив.

Коли приповз до себе в хату,
Брудний і мокрий дід. Менти
Прийшли дружину забирати.
Прийшлося бабі з ними йти.

VІІІ

Три роки слідство. Рік судили.
Конфіскували все майно.
А дід кидав своє вудило
І сіть у море – тільки дно…

Коли свободі баби, наче,
урешті підійшов кінець,
дід зі шкарпетки взяв заначку
і знов повісив «брехунець».

Софія Кримовська

 

 

 

 

Стихи. Владимир Вишневский

Владимир Вишневский

***

В утешение

Женщина, мужайся, ничего,
Это жизнь, бывало ведь и хуже…
Мне вот, скажем, было каково —
Одному любить тебя, без мужа?..

***

…Вернувшись от дверей, присела,
сказала, клипсу теребя:
«И что-то я еще хотела…
Ах да, тебя!..»

***

Зачем же хищно так зевать?
Так откровенно, так публично…
Прошу Вас тут не вызывать
Ассоциаций неприличных.

***

Заявка на романс


Есть даже у любви свои законы.
Пасьянс судеб — о, неисповедим.
Еще вчера мы были не знакомы,
А ныне знать друг друга не хотим.

***

Звучит воинственно: «носки».
А предназначены для носки.
(А главное, чтоб по-мужски
вести себя, а не по-скотски.)

***

Из новой автобиографии

Я не был знаменит.
Но был не столь усат.
Отбросив ложный стыд,
Пошел я в детский сад.
Я образ жизни вел.
И, гениально мал,
Ходил пешком под стол,
В который не писал.
Стоял сплошной июнь.
Сплошной ноябрь настал.
Ах, был я глуп и юн!..
А стал я глуп и стар.
Создам ли что, издам —
Рассудком стал горбат.
Меня одна из дам
Исправит, говорят.

***

Летний стоп-кадр


Чета, вполне достойная взаимности,
Дуэт, для Красной книги сбереженный:
Студентка, не лишенная невинности,
И я, поэт, свободы не лишенный.

***

 

 


Нервическая песнь


Стал я слишком усат.
Ну а был — заглядение.
Это все результат
твоего поведения.
На лице моем след,
а в душе — состояние.
Да, не в этом секрет
моего обаяния.
Я опять о своем
затянувшемся кризисе.
Отчего не живем
в непосредственной близости?
Ну а в сфере мечты…
Мы смеемся раскатисто!..
И взволнована ты.
Потому что красавица.
Увлекаешь в сады,
где любовь не карается.
Собираешь цветы —
и цветы собираются.
А стоишь у плиты —
вся плита нагревается…
Ну, любимая, ты
начинаешь мне нравиться!..

***

…Что хочешь ты — желанье изъяви, —
ей говорю, — скажи, что надо сделать!..
Я, говорит, хочу большой любви!..
Ну есть, в натуре, наглости пределы?!.

 

 

 

 

 

 

Стихи Бориса Барского

 

*****

Промчатся куда-то годы
И скажут, меня читая:
Он с детства любил природу
И женщин родного края.

 

*****

Глаза отводишь ты напрасно.
Напрасно, мы с тобой одни.
Ты знаешь — и тупому ясно,
Что у тебя больные дни.

Я счастлив прямо паралично.
Я отдохну теперь дней пять.
А ты не будешь неприлично
Ко мне всё время приставать.

Мне радостно, и я ликую!
А отчего? Хотите знать?
Да от того, что в отпуску я.
Один раз в месяц дней на пять…

 

*****

Кто не курит и не пьёт,
Трезвость жизни кто блюдёт
Тот печален, обездолен,
У того тоска и скука,
Не жилец, смертельно болен
Или редкая падлюка.

 

*****

И грустно бывает, бывает тревожно.
Согласен, бывают мгновенья тоски.
Но умереть от любви невозможно.
И просто не умно,
И не по-мужски.

*****

Женщина — это не главное.
Главное — линия плавная.
Главное, понял недавно я,
Женщина — прихоть забавная.
Сочная, мягкая, сладкая,
Соблазнительно полая,
Бархатно-нежная, гладкая,
Головокружная голая.
Магия музыки вечная,
Женщина — неоднозначная,
Красят, к примеру, женщину
Скромность и платье прозрачное.
Шива она многоликая,
Завтрашняя или вчерашняя,
Если одна — она дикая,
Рядом с мужчиной — домашняя.
Женщина — тема сердечная…
И, наконец, подытожу я:

Выпьем, давайте за женщину!
Тварь она все же, но Божия.

 

*****

Осенило! Понимаю:
Ничего собой не значу.
Понимаю: не поймаю
Я за хвост свою удачу.

Никогда не полюблю
Девушку в волшебном гроте.
Никогда не запою,
Как Лучано Паваротти.

Ничего не напишу,
Никого не нарисую.
И «to be, or not to be»,
Тоже не произнесу я.

И, захлебываясь грустью,
Весь в тоске, всё опостыло,
Щас возьму, пойду, напьюсь я.
И набью кому-то рыло.

*****

Я совет бесценный дам:
Если хочешь долго жить –
Накати в себя сто грамм
И на всё начни ложить…

 

*****

Для счастья нужно ведь так мало –
Приборы: ножик, рюмка, вилка,
Скатерть,хрустящая крахмалом,
И запотевшая бутылка.

Стол, стул, и в вазочке цветочки,
Два бутербродика с икрою
И малосольные грибочки,
И ассорти еще мясное…

Потом селёдочка в маслинках,
Или свинячие биточки,
И симпатичная блондинка,
И чтобы ямочки на щёчках.

И чтоб не девушка, а пончик,
Локтем локтя ее коснусь я…
Но стоп! На том мечтать закончим,
А то слюною захлебнусь я…

 

 

 

*****

Небо синее,
Море чёрное,
Чайки, вороны,
Волны, лестница…
Вроде женщина
И афёрная,
Не святая,
Но и не грешница.

Хохотливая
И блудливая,
Есть от Бога
В ней, есть –
От беса…
И, как кошка
Весной, похотливая,
Ах, етит твою мать,
Одесса!

Я тобой обречён,
Но боже мой,
Ты звездее звезды,
Принцесса,
Я блажен,
Я шепчу завороженно:
Tu quiero!
I love You!
Odessa!

 

*****

Любовь аналитически
Познал я вплоть до тактики,
Познал теоретически,
Мне не хватает практики.

 

*****

Ничего не понимая,
Я почувствовал тревогу–
Острым каблуком, в трамвае,
Встали Вы на мою ногу.

Замер, вижу – началось,
Мы к друг другу припотели,
Чувствую шампунь волос
И пупырышки на теле.

Что со мною — я не знаю,
Вы, как Ангел, Вы, как кукла,
Я всем телом осязаю,
Как Вы выпукла и впукла.

Думать так, наверно, низость,
Я, как газовый баллончик,
Я за нашу с Вами близость
Прокусил бы Ваш талончик.

Но с трамвая лишь сошли,
И прошла любви отрава,
Я пошел, и Вы пошли,
Я — налево. Вы — направо.

 

*****

У ног моих, холёная,
Вы рвали одуванчики.
Цвела трава зелёная
И пели трель кузнечики.

И вот стою, влюблённый я
В затылок Ваш и плечики,
Над Вами небо синее
И облаков колечики.

И пусть мне скажут: Ананас –
Иль Вы в траве зеленой… Я…
Я выберу, конечно. Вас
Такую вот, холёную.

 

 

*****

 

Я лёг и уснул удивительно сладко,
По полю скакала хромая лошадка,
Летала по воздуху паутинка,
И жалобно где–то рыдала сурдинка.
Коты подвывали, испив валерьянки,
Водили в лесу хороводы поганки,
Летала пчела, собирая варенье…
Я взял и приснил себе стихотворенье.

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13